У степу, далеко від села, чабан випасав отару овець місцевого багатія. Одного разу, зібравшись уполювати собі на вечерю зайця, він помітив на краю невеликого ліску вогонь і поспішив туди.
Підійшов ближче і дивиться: у вогні щось вовтузиться і чутно ніби хтось плаче.
Наспіх прив’язавши до вірьовки мішок, чабан кинув його у вогнище.
– Залазь у мішок! – гукнув він.
Як тільки те, що вовтузилося у вогні, залізло у мішок, чабан його витягнув. Дуже він здивувався, побачивши у мішку Дракона з палаючою гривою. Чабан пожалкував, що врятував злого Дракона, але було вже пізно.
Дракон виліз із мішка, а чабан йому й каже:
– Драконе, що ти мені даси за те, що я тебе із вогню вирятував?
– За те, що ти мене врятував, я тебе з’їм, – відповів Дракон.
Чабан розгубився, не знає що йому й робити.
В цей час мимо бігла Лисичка та й запитує:
– А чого це ви сперечаєтесь?
Чабан їй і каже:
– Та ось, Лисице, я з вогню вирятував Дракона. Запитав його, чим він віддячить мені за це, а Дракон відповів, що з’їсть мене.
Лисиця відразу зметикувала, в чому тут справа, і, щоб врятувати чабана, удавано серйозним тоном мовила:
– Ні, чабане, я не вірю, що ти врятував Дракона.
А чабан їй на те роздратовано:
– А чому ти не віриш? Ось і мішок поруч лежить.
Лисиця зиркнула на той мішок і каже:
– Е ні, чабане, Дракон у твій мішок не вміститься. Ти неправду кажеш…
Дракон, не зрозумівши хитрощів Лисички, вплигнув у мішок.
– Вмістився?
А чабанові тільки цього й треба: мерщій зав’язав мішок, у якому вже сидів Дракон, та й укинув у вогонь.