Одному чоловікові під лісом пустошили дики кукурудзи. Вийшов він раз уночі з трубкою та й каже:
– Я їх мушу допильнувати.
Приходить, а то свиня з пацятами розклалася собі в кукурудзах. Прийшов він, зачав трубити, а вона як чує голос, а нічо не видить, то тікає, а як видить чоловіка, що трубить, та й біжить до нього і хоче з'їсти. І вздрів він, що вона ся не боїть, біжить до нього, а він зі страху виліз на явір. Вона прийшла під явір, подивилася, що йому нічо не зробить, бо він високо, і пішла назад у кукурудзи; наїлася кукурудзів; зробився досвіток, пішла вона в ліс. При-йшлося рано, той злізає з явора, прийшов додому, взяв рискаль і копає яму на самім тракті, куди звірина ходить. Але як копав, то ніхто не видів, лиш лисиця. І він викопав, прикрив травою і пішов додому. А то яма була в споді широка, а вгорі вузенька. Прийшла лисиця, пообзирала та й каже:
– Отут я заведу свого багатого вовка. І втішилася, прилітає до вовкової діри й каже:
– Сватку, ви маєте такої баранятини! До чого то м'ясо, то худе; ходіть під село, там свині люди вивозять – дуже гинуть, то собаки кигають, а ми аби хоть не покушали?
Утішився вовк дуже і каже:
– Дякую тобі за се, що-с мені дала знати, тож ходім. Ідуть лісом, ідуть, але недалеко тої ями каже лисиця до вовка:
– Ану, хто буде борше бігти? Ти е великий звір, сильний, хто буде борше бігти?
Лики обоє, лики, лисиця ніби його перебігає, а вовкові стидно стало, що аби така лисиця перебігла такого вовка, надлетів над яму та й впав. Обзирається в ямі та й каже:
– То тут є свинятина?
А вона ся засміяла до нього та й каже:
– Так, так, не хотів-ис їсти баранятину, не будеш і сви-нятину.
Вовк гірко заплакав і чекає далі в ямі, бо вискочити не може: була дуже глибока.
Виходить рано той чоловік і каже:
– А, то й вовчики поїдали мої кукурудзи? Вовк став, видивився на нього та й каже:
– Ще-м зроду не їв, чоловіче, кукурудзів; мене тут лисиця запровадила...