КазкиНародні казкиУкраїнські народні казкиЛихо над лихами – Українська казка

Лихо над лихами – Українська казка

Жив на світі бідний чоловік. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім'єю, не вмерти з голоду.

 – Немає кращого ремесла, як ліпити нові горшки й дротувати розбиті! – сказав він якось жінці й вирішив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати.

Так і прозвали того чоловіка – Горшкодротар. Влітку чоловік робив з глини горшки, обпалював їх, возив до міста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горшок йому насипали такий же горшок зерна, за подротований – півгоршка.

Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:

 – Горшки на продаж, горшки дротувати! Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.

 – Чого ти, чоловіче, такий веселий? – питає цар.

 – А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?

 – Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над всіма лихами лихо?

 – А чому б мені не відповісти? Знаю!

 – Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.

Скликав цар всіх міністрів до себе:

 – Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте – будете і далі міністрами, не відгадаєте – ідіть під усі сто вітрів.

 – Загадуй, відгадаємо! – закричали міністри й договорити цареві не дали. Цар і питає:

 – Що то за лихо, що над всіма лихами лихо? Задумалися міністри. – Ні, ми так швидко не відгадаємо!

 – Приходьте тоді через три дні.

 – Світлий царю! Три дні для такої загадки – мало! Дайте нам бодай два тижні.

 – Хай буде по-вашому! – погодився цар. Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.

 – Ну, що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?

 – Ще ні! – відповіли в один голос міністри. Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря.

 – Горшки продаю, горшки дротую!

 – Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами, – каже один із міністрів.

 – Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! – відповів на це цар.

Тут піднявся ще один міністр і каже:

 – А може, він розгадав би загадку?

 – Спробуйте! – відповів цар. На наступний день найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.

 – Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!

 – Яку!

 – Що то за лихо, що над всіма лихами лихо?

 – Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!

Міністр аж очі витріщив.

 – Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.

 – Даси сто золотих – відгадаю! – мовив Горшкодротар.

Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.

Горшкодротар і каже:

 – Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!

З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:

 – А що, відгадав Горшкодротар?

 – Аякже, відгадав за сто золотих!

 – Хай він провалиться, той Горшкодротар, – мовив другий міністр. – Щоб я йому сто золотих платив! Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:

 – Скажіть мені, що то на світі за лихо, що над всіма лихами лихо?

 – Плати сто золотих, скажу.

 – Чи не багато це?

 – Думаю, що ні!

Виплатив міністр сто золотих й чекає.

 – Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка! Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже:

 – Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над всіма лихами лихо?

 – Плати сто золотих, скажу.

 – А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати!

 – Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити. Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив:

 – Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити? А Горшкодротар йому:

 – Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака.

 – Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п'ятдесят золотих! Досить з тебе!

 – Я за п'ятдесят і рота не розкрию! Пішов розлючений міністр, так ні до чого і не договорившись.

На другий день прийшов знову:

 – Ну що, дійшов до розуму? Береш п'ятдесят золотих?

 – Ні, не беру!

 – На вже, на! – шпурнув міністр гаманець на стіл. – Ось тобі сто золотих, кажи швидше!

 – О ні, за сотню я сьогодні не скажу!

 – А скільки ж тобі?

 – Даси двісті – скажу!

Міністр вже погрожував, і залякував, та нічого не добився.

Приходить на третій день:

 – Ну, береш сотню?

 – Ні, не беру.

 – На, маєш двісті золотих, – шпурнув міністр гаманець Горшкодротарю.

 – Ні, пане, тепер хоч би і тисячу давав, не скажу!

 – Що, розбагатів надто? – Не розбагатів, треба було вчора давати, скільки просив.

От прийшов строк, зібрав цар міністрів. Питає третього:

 – Як у вас справи? Відгадали загадку?

 – Пресвітлий царю, почекайте до полудня.

 – Добре, почекаю! – погодився цар. Прибіг міністр до Горшкодротаря, впав перед ним навколішки й благає:

 – Відгадай ту загадку, зглянься! Не відгадаєш – мені кінець. Проси, що хочеш!

 – Добре, добре! – каже Горшкодротар. – Коли так просиш, я тобі і без грошей скажу. Тільки ти ось що зроби...

Міністр дуже зрадів, коли почув, що Горшкодротар і загадку відгадає, і грошей не візьме, – і на все погодився:

 – Що тільки накажеш, все зроблю!

 – Посади мене на візок і вези в царський двір.

 – Змилостився! – заблагав міністр. – На десяте село відвезу на собі, тільки не на царський двір! Побачить мене цар в упряжці – я крізь землю провалюсь від сорому!

 – Скажу тільки при цій умові. А там роби, як сам знаєш!

Бачить міністр, що немає порятунку, впрігся до візка і везе Горшкодротаря разом з його горшками. Той сидить наверху й на весь голос приспівує:

 – Горшки, кому горшки? Горшки дротувати!

 – Та ти хоч не кричи! – просить міністр. – Дам тисячу золотих, тільки замовкни.

Та Горшкодротар не слухає, усе наспівує. На його голос вийшов цар з двома міністрами. Бачить – третій міністр тягне візка, а на візку горшки і Горшкодротар сидить, приспівує. Махнув цар рукою, щоб зупинився.

 – Хто тебе везе? – питає Горшкодротаря.

 – Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами. Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра:

 – Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх.