Жив Кирик-мужичок. Сталася Кирикові велика причина: умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити, ніхто не хоче – ніколи. Пішов Кирик до попа.
– Прийшов до вашої милості, щоб ішли дитя хоронити.
– А є у тебе, Кирику, карбованець?
– Нема,– каже.
Не хоче піп дитину ховати. Іде додому Кирик, плаче – ніхто його не слухає. Пішов він сам яму копати. Копає Кирик яму, дивиться – йде дідок.
– Здоров будь, Кирику! Що то ти тут робиш?
– Сталась мені велика причина: умерла у жнива дитина, ніхто не хоче яму копати, то сам копаю.
– Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною. Прийшли вони на долинку.
– Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку. Став копати Кирик ямку на дитину, викопав із срібними карбованцями котельчик. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у город; купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли.у нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копать (дізнались, що у Кирика гроші є). Прийшов Кирик до попа, вийняв грошей сорок карбованців.
– Прошу, батюшко, дитину ховати з собором.
– Зараз, Кирику, іди додому, я зараз буду. Не дійшов Кирик додому, як уже йде дванадцять попів в дванадцять церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором ховати, як купецького сина. Поховали, сіли трапезувати. Піп хоче спитати Кирика, де то він грошей дістав. А попадя і каже:
– Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається – не станеш його сповідати.
Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, де він добув грошики.
– Які ти гріхи маєш?
– Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.
– Ні, я чув, що в тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив...
– Ні, батюшко!
– Ну, не признаєшся, ступай геть з-перед моїх очей. Приступає знов Кирик, піп і питає знов.
– Так,– каже,– батюшко, знайшов я котельчик.
– Я це знаю,– каже батюшка,– але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу молебень, то мені буде часточка, тобі часточка і на церкву часточка.
– Добре,– каже,– нехай І так буде. Одправив піп вечерню, приходить додому.
– А що? – каже попадя.
– Знаю вже, де Кирик грошей набрав. І розповів їй усе.
– Почекай,– каже вона,– не йди до нього. Я так зроблю, що всі гроші будуть твої.
Побігла до шевця і випросила у нього шильце і дратви.
Прибігає додому, зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги – на руки, задні ноги – на попові ноги, роги – на голову. Обшила вона шкурою, зробила з нього чорта. – Іди тепер до Кирика та постукай у вікно – він ще спить – та й скажи: «Ага! Забрав мої гроші та й не хочеш дати попові на церкву! Оддай їх зараз, а то увесь дім рознесу і всі душі заберу!» То він тебе злякається і віддасть гроші.
Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився,– а місячно,– думає, що диявол.
– Чого тобі, нечиста сило, треба?
– Ага! – говорить піп.– Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу!
– Почекай,–каже Кирик,–я тебе боюся. Я тобі оддам гроші через двері.
Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взяти той котельчик, а він попові до рук приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру – стала з попа кров текти. Шкура приросла, і став з попа чорт.