Були собі дід та баба. Мали вони коня – баского й сильного.
Одного разу відпустив старий інохідця у степ пастися. Пасеться той і раптом бачить – біжить назустріч йому барс. Злякався кінь, але вигляду не подав. Запитує він барса:
– Ти хто такий?
– Я – ала-барс[1], цар над усіма лісовими звірами. А ти хто?
– А я цар над домашньою худобою!
Злякався ала-барс, що зустрів іншого царя, та й каже:
– А все-таки я головніший за тебе!
– Ба ні, я головніший!
Довго вони сперечалися. Нарешті кінь запропонував:
– Поміряймося з тобою силою! Хто дужчий, той і головніший.
– Гаразд! – відповідає барс.– Тільки чим силу міряти маємо?
– А ось чим: хто з нас добуде з каменя іскри – той дужчий.
Згодився барс і почав силу показувати. Бив він, бив ногами об камінь, але все даремно: жодної іскри не вибив.
Тоді кінь вдарив об камінь підкованим копитом, і враз із каменя сніп іскринок посипався.
Побачив барс іскри, злякався й кинувся тікати.
[1] Ала-барс – пістрявий барс.