Один раджа хоч і був молодий, але дуже часто хворів. Покликав він якось свого візира та й питає:
– І чого це я так часто нездужаю? Бережу себе як можу, завжди тепло вдягаюся, їм смачно, в негоду з дому не виходжу… І все марно! Нема такого дня, щоб я не застудився. То кашляю, то мене лихоманить і трясе, то ще щось… Чого б це?
– Хто про себе багато дбає, той клопіт має,– мудро відповів візир.– Як не віриш, я тобі це доведу.
І візир попросив раджу піти з ним за місто.
В полі зустріли вони пастуха. Цілий день той, одягнений сяк-так, пас худобу просто неба, мок під дощем, мучився від спеки й холоду, їв тільки черствий хліб, запиваючи джерельною водою, а ночував у курені з гілок та листя.
От візир і каже раджі:
– Бачиш, як живе цей пастух, як він бідує?! А спитай його, чи часто він хворіє.
Раджа послухався ради. Розпитався в пастуха, чи той часто застуджується, чи трясе його й лихоманить, чи ломить у крижах.
– Ніщо мене не трясе й не ломить! – засміявся пастух.– До спеки й холоду я, пане, змалечку звик. Тим-то мене тепер нічого й не бере.
Дуже здивувався володар і каже до візира:
– Цей пастух, мабуть, незвичайний чоловік. Він такий здоровий і міцний, що йому не страшні ні спека, ні холод.
– Поживемо – побачимо,– відповів візир.
І запропонував раджі запросити пастуха пожити в них у палаці.
Раджа згодився.
Став пастух жити в царському палаці. Слуги коло нього ходили, як коло малої дитини, добре вдягали, смачно годували, в спеку і в холод не давали виходити на вулицю, пильнували, щоб пастуха не протягло і щоб він не промочив у дощ ніг. Одне слово, очей з нього не спускали.
Так минуло кілька місяців.
Якось візир наказав добре полити кам’яний двір холодною водою й привести пастуха.
Пастуха залишили у дворі на цілий вечір, і він промочив собі ноги. Життя в царському палаці його зманіжило, і він занедужав.
Довго хворів пастух, ледве видужав. Став худий, блідий і змарнілий. Побачив його в палаці раджа – і очам своїм не повірив. Йому розповіли, що приключилося з пастухом.
Замислився раджа. «Промочив ноги й отак перехворів? – дивувався він.– Невже такий міцний чоловік міг застудитися в мокрому дворі?»
– Дозволь тобі нагадати, володарю,– сказав візир,– що цей чоловік, колишній пастух, кілька місяців жив тут, як справжній раджа. Від холоду й вологи він одвик. Тепер ти й сам бачиш: ніщо не дається даром. Той, хто живе багатим життям, рідко буває здоровий. Зате вбоге, тяжке життя часто дає людині міцне здоров’я. Навряд чи пастух схоче лишатися у нас далі. Ні, він повернеться в поле. За все треба платити, а мати все не можна. Тож доводиться вибирати. В тебе ось – багатство й слабість, в нього – злидні й здоров’я. Ти боїшся покинути багатство, щоб стати здоровим. То, може, пастух вибере здоров’я?
Так воно й сталося. Пастух знехтував розкішним життям у царському палаці задля тяжкого, проте здорового життя в полі.