КазкиНародні казкиУкраїнські народні казкиКазка про дідового півника і бабину курочку – Українська казка

Казка про дідового півника і бабину курочку – Українська казка

Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали – ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у бабусі – курочка.

Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко – й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: яка йому з півня користь? Надоїло бабі позичати з свого добра дідові, й каже вона:

– В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко.

Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився дід і прогнав його.

Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:

– Куди ти йдеш?

Відповідає йому півник:

– Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися.

– Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! – мовить ведмідь.

– Ставай за мною! – каже впевнено півень.

Ідуть двоє. Попереду півень, за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. У четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.

– Куди йдеш, півнику, з моїм вуйком?

– Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися! – відповідає півень.

– Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! – каже вовк.

– Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім!

Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.

– Куди ти, півнику, з вуйком ведмедем і братом вовком ідеш? – питає лисиця.

– Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися.

– Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! – скаржиться лисиця.

– Ставай четвертою! – мовить півник.– Будеш в нашому гурті.

Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.

Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:

– Кукуріку, я тут, світлий царю!

Почув цар й каже своєму слузі:

– Іди, запитай, що хоче півень.

Півник каже:

– Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.

Наказав цар, щоб півня впустили між курей.

Коки підійшли до курника, каже півень царському слузі:

– Впусти в курник і мою сестричку лисичку!

– Най іде!

Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила.

На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить:

– Кукуріку, я тут, світлий царю!

Прокинувся цар і наказав замкнути півня в стайню до коней. Просить півень царського слугу:

– Впусти до стайні й мого братика вовка!

Впустив слуга разом з півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.

Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує:

– Кукуріку, я тут, світлий царю!

Розізлився Цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:

– Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!

Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом з волами.

Повів слуга півника до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:

– Впусти спершу до стайні мого вуйка ведмедя, а потім я і сам зайду.

Слуга погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під стелею, а ведмідь приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.

Рано-вранці тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав:

– Кукуріку, я тут, світлий царю!

Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.

– Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в’язниці! – каже цар слузі.

– Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він усе тікає! Що з ним робити зараз?

– Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! – наказав цар.

Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.

Рано-вранці півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:

– Кукуріку, будь здоровий, світлий царю!

– Піймайте того півня й відрубайте йому голову! – лютував цар.

Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця – слідом за півником. В густому лісі залишився ведмідь, в глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі під полониною затаївся вовк.

Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:

– Кукуріку, простели, діду, плахту!

Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.

Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.

– Для чого тобі, діду, мірка? – питає баба.

– Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! – відповідає дід.

Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку-то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв, і на дно мірки приліпився золотий крейцер.

Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулась додому.

– Стели плахту! – кричить курочка бабі.

Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудакала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.

Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.

Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня й співає:

– Кукуріку, простели, діду, плахту!

Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!