То ще, мабуть, за царя Гороха жили собі два ледарі. Пішли вони якось до лісу й побачили яблуню. А на Тій яблуні – смачні-пресмачні яблука.
А тут якраз обом їсти захотілося. От один і каже:
– Слухай-но, труснімо оцю яблуню, хоч яблук із’їмо.
– Ото ще мені клопіт – дерево трясти. Давай ліпше ляжемо на землю, а яблуко нехай само в рота падає.
Полягали вони під яблунею, роти пороззявляли.
– Чуєш, – каже один, – а воно ж коли яблуко впаде, то його ще й жувати треба.
– І справді, – озвався другий.
Так і пішли додому голодні.