В одному селі жили два сусіди: куратор і піп. Часто ходили один до одного й бесідували. Раз почали говорити про роджений і вчений розум. Котрий з них ліпший, розумніший.
Куратор стояв на тому, що ліпше мати роджений розум, а піп на тому – що вчений. Но, та так ся посварили, що ся аж погнівали. І перестали ходити один до одного.
Раз куратор прийшов до попа, вдарив собою у двері й, як двері розчинилися, зайойкав: – Йой, пане превелебний... Піп налякався:
– Що ся стало, кураторику?!
– Йой... йой...
– Що е з вами?! Що ся стало, кураторику?!
– Псятко здохло. Моє дороге псятко. Так ми жаль, що не можу собі місця'знайти...
– Та що, кураторику, для вас зробити?
– Знаєте, дітей не маю, а се псятко, як дитина. Хотів би-м, аби-сьте 'го поховали.
– Не розумію, що хочете сказати?
– Дам вам двісті золотих, лиш учиніть для мене се діло.
– Й ой, кураторику, що вам прийшло в голову? Похорони за псом – гріх від бога й ганьба перед людьми...
– Пане превелебний, люди не будуть знати. Народ розійдеться по роботі, по полю – ніхто й видіти не буде. Піп довго відпирався, а потім згодився.
– Завтра у дві години церківник подзвонить, а ми скінчимо відправу...
Так і було.
Но, айбо в селі нічого не можна втаїти. Жони почали перешіптуватись, а далі порішили поскаржитися владиці-єпископу.
Зібралися й пішли до міста.
Владика їх вислухав, перевірив діло й дуже розгнівався на свого церковнослужителя. Розіслав священикам оголошення, аби на неділю зійшлися там і там...
А в суботу єпископ приїхав у село, зупинився в куратора, бо до попа-грішника не хотів і заходити.
Сіли за стіл вечеряти. Куратор поставив доброго старого вина. Налив владиці один погарчик, далі другий, третій...
Владика дістав добру дяку й розговорився з куратором...
– Як живете, пане куратор?
– Дякую, дуже красно. Живу добре, хвала богу, й хижа красна, й землиця родить, лиш ня одне дуже болить...
– Що, пане куратор?
– Маю три барани... Прокляті, все б'ються межи собою.
– Та що чинити, аби не билися?
– Я думаю, що їх би треба похрестити. Дати їм ім'я. Одному «Церківник», другому «Піп», а третьому «Владика». То перестали би битися. Бо Церківник слухав би Попа, а Піп – Владику. Я заплатив би й чотириста золотих тому, хто похрестив би їх. Ваше преосвященство». зробіть для мене таку справу...
– Йой, пане куратор, люди дізнаються, буде ганьба... Куратор налив знову повні погари старого вина й каже:
– Ваше преосвященство, ніхто не буде знати... Тепер ніч... Я прижену барани до хижі, й тут скінчите хрещення...
Владика простягнув руку, вхопив чотириста золотих... Єпископ похрестив баранів, і полягали спати. Айбо куратора сон не бере. Встав і пішов до попа. Постукав.
– Пан превелебний, відчиніть, то я, куратор.
– Ідіть геть, я з вами й говорити не хочу!
– Я щось придумав... Я ваше діло виправлю. Піп відчинив двері й пустив куратора до хижі...
– Та як?
– Добре... Не бійтеся нич... Лем ци будуть сімсот золотих?
– Будуть!
– Но, спіть спокійно... Я впорядкую діло. Рано до церкви зібрався народ. Спочатку ся скінчила відправа, а потім грішного попа поставили на коліна, аби всі на нього дивилися.
Тоді владика став на казательницю й прорік:
– Возлюблені християни! Ми зійшлися сюди, щоб осудити негідний вчинок церковнослужителя, що поховав пса за двісті золотих. Він дуже согрішив перед богом й зганьбив усіх нас...
І тоді підняв руку куратор.
– Земний владико. Народна приповідка каже: кінь на чотирьох ногах ходить і підковзнеться. А смертний чоловік як би не підсковзнувся, коли він на двох. Так і наш піп. Я признаю, що він вчинив недобру справу... Айбо я вичитав із газет, що один владика похрестив баранів... І далі лишився владикою...
Владика аж поблід. Думав, що куратор на нього пальцем покаже. Але куратор умовк. А єпископ добре все зрозумів, тому поспішив закінчити свою проповідь:
– Але я відпускаю грішнику його вину, кедь чесна громада 'му теж відпустить.
1 попи, котрі в собі думали, що таке може ся стати з кожним, загойкали:
– Й ми відпускаємо! Увечері куратор пішов до свого сусіда:
– Но, пане превелебний, тепер скажіть: роджений чи вчений розум ліпший?
– Роджений, кураторику,– признався піп і відрахував сусідові сімсот золотих.