В одному селі жив дуже бідний рибалка. Мав він жінку й шестеро дітей. Ніде було рибалці ловити рибу, тільки в панському озері. А за це він мусив щодня постачати панові стільки риби, скільки той забажає.
Трапилося раз, що в маєток мало з’їхатися багато гостей, отож пан наказав рибалці принести якнайбільше риби.
Закинув рибалка сіть в озеро, просидів цілісінький день і не спіймав жодної рибини.
Закинув сіть на другий день, теж не спіймав нічого. Сказав про це панові, а той як гримне:
– Мені що до цього! Не принесеш риби – вижену тебе геть з хати!
Пішов рибалка на озеро й на третій день, але теж на спіймав нічого.
Коли це приходить до нього хлопчик у червоній одежі. А це був Водяник. От він і каже рибалці:
– Хочеш наловити риби? Віддай мені свого старшого сина, то ловитимеш скільки сам схочеш, і не тільки сьогодні, а завжди. Але спершу підпиши ось цю обіцянку кров’ю з вказівного пальця.
Врізав Водяник бідоласі пальця, і той підписав обіцянку, що віддасть йому свого старшого сипа.
Зразу ж закинув сіть і спіймав безліч риби, та вся велика, одна в одну.
Прийшов рибалка додому смутний, а жінка його й питає:
– Чого ти, чоловіче, журишся? Ти ж спіймав стільки риби!
А він їй і каже, що повинен за -тиждень віддати за це сина Водяникові.
Коли минув тиждень, узяв рибалка сипа Янека і з гірким плачем повів його на озеро. Звідки не взявся Водяник, ухопив Янека й пірнув з ним у воду.
А під водою був скляний палац. Там жив Водяник. Була в нього жінка, дочка і ще багато слуг.
Привів Водяник Янека в палац і наказав бавити свою дочку.
– А коли,– каже,– будеш усе робити добре, то й до батьків іноді тебе відпускатиму.
Янекові подобалося в палаці, тільки було сумно йому дуже.
Водяник це помітив і мовить:
– Коли хочеш – піди на один день до батьків, та гляди: як не повернешся – і ти, і батьки твої, і весь ваш рід – усі загинете: в воді потонете.
Зрадів Янек і побіг додому та й почав хвалитися, як там, у Водяника, йому добре.
Після цього Водяник дозволив йому час від часу навідувати батьків.
Коли Водяникова донька підросла, вона призналася Янекові, що дуже хотіла б жити з ним на землі, між людьми. Столі раз, коли батька з матір’ю не було вдома, вона позбирала найдорожчі скарби й виринула вслід за Япеком з води. Оглянулась – аж мати з великим військом женеться за нею. Тут Водяникова донька обернула Янека на грака, а сама стала сорокою і злетіла з ним на високого дуба.
Мати наказала війську стріляти й гукає:
– В грака стріляйте, а сороку минайте!
Злетіли обоє з дуба. Дівчина обернула Янека на лиса, а сама обернулася на зайця і почала від лиса тікати.
Зирк – аж мати женеться слідом за ними з військом і гукає:
– Лиса стріляйте, а зайця минайте!
Дівчина вдарила паличкою по землі, й розлився великий став. Сама вона обернулася на дику качку, а Янек – на качура.
Мати побачила це й гукає:
– Качура стріляйте, а качку минайте!
Та що солдати стрельнуть, качур і качка пірнають у воду.
Бачить мати, що нічого з ними не вдіє, і розлилася річкою від жалю. А військо повернулося назад.
Пішли Янек з дівчиною до столиці.
Приходять, а король саме на війну збирається. Побачив Янека й забрав його з собою.
А дівчина мусила піти в найми.
Янек на війні бився хоробро, не раз і самого короля від смерті рятував. За це король пообіцяв віддати йому королівну, а з нею і все королівство. Дуже зрадів Янек.
Про Водяникову доньку він і думати забув.
Та коли почали справляти весілля, прилетіли раптом голубка з яструбом і посідали на шафі в залі, де бенкетували гості.
Голубка питає:
– Пам’ятаєш, Янеку, як я своїх батьків покинула, а тебе з-під води вивела?
А яструб- відповідає:
– Пам’ятаю.
– Пам’ятаєш, як моя мати гналася за нами з військом? Я тебе обернула на грака, а сама обернулась на сороку.
Яструб знову відповідає:
– Пам’ятаю.
Гості дуже здивувалися, а голубка питає далі:
– Пам’ятаєш, як ти обернувся на качура, а я на качку, і моя мати розлилася з жалю річкою?
– Пам’ятаю.
– Пам'ятаєш, любий, як ти обіцяв, що ніколи мене не покинеш?
– Пам’ятаю.
Тут Янек пополотнів як смерть, і йому стало млосно. Король і гості стали питати, що з ним, а він признався, що то голубка йому дорікає. Тут бенкет припинився, й голубка вилетіла з палацу. Янек побіг слідом за нею, а вола на подвір’ї перетворилася на Водяникову доньку. Соромно стало Янекові, почав він її перепрошати. Вони зараз побрались й зажили в добрій згоді.