Був собі дід та баба. Було в них голе телятко.
Каже баба:
– Завези, діду, в ліс.
Дід каже:
– Та лучче б выкормили та зарізали б.
– Я не хочу, завези та й годі!
Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.
Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його кабан:
– Драстуй, голе телятко!
– Драстуй, кабане!
– Куди ти йдеш?
– Куди очі, туди й шлях.
– Ходімо разом.
Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:
– Голе телятко і кабан, підождіть!
Підождали.
– Драстуй, голе телятко!
– Драстуй, півнику!
– Куди ви йдете?
– Куди очі, туди й шлях.
– Ходімо разом.
– Ну, ходім.
Пішли: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:
– Голе телятко і кабан, і півник, підождіть!
Підождали.
– Куди ви йдете?
– Куди очі, туди й шлях.
– Ну, ходімо разом.
– Ходім.
Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:
– Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть! Підождали.
– Куди ви йдете?
– Куди очі, туди й шлях.
– Ходімо разом.
Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А той зарився у листя й лежить.
– Кабане, давай будем хатку робить.
– Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й буду лежать. Пішло воно. Пішло до півника:
– Драстуй, півнику!
– Драстуй, голе телятко!
– Гайда, будем хатку робить.
– Я не хочу,– каже півник,– я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.
Пішло голе телятко до качура:
– Драстуй, качуре!
– Драстуй, голе телятко!
– Давай будем хатку робить.
– Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.
Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:
– Драстуй, шило!
– Драстуй, голе телятко!
– Давай будем хатку робить.
– Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.
Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зробило хатку, піч, двері. Почало топить: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), біжить кабан:
– Голе телятко, одчини!
– А-а-а! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!
– Одчини, бо я тобі хатку розрию!
Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить півник:
– Голе телятко, одчини!
– А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..
– Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!
Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур:
– Голе телятко, одчини!
– А-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..
– Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!
Думає голе телятко: «Наробить качур крику, прибіжать звірі, пропаду. Треба одчинить». Одчинило. Топлять вони. Ще скаче й шило:
– Голе телятко, одчини!
– А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..
– Одчини, бо я тобі хатку розколю!
Одчинило. Уже вони усі зібрались…
От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:
– Лізь ти.
– Ні, ти йди вперед.
Поліз один. Боже мій! Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пущне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило як заженеться у вовка по саму колодочку.
А півень кричить:
– Подай його сюди!
А качур кричить:
– Так! Так! Так!
Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погризений. Ще й півень кричить:
– Подайте його сюди!..