Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
– Добривечір, люди добрі!
– Дай боже здоров’ячка.
– Пустіть переночувати!
– Ой лисичко-сестричко, у нас хатка маленька,– ніде буде тобі лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
Хазяї кажуть:
– Добре, ночуй!
– А де ж я свою курочку подіну?
– Пусти її під піч.
От вона так і зробила. А вночі нишком устала,, курочку з’їла й пір’ячко загребла. Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
– Ой де ж моя курочка?
– А під піччю.
Та сіла та й плаче.
– Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
Нема що робити, – треба давати.
Взяла качечку в мішок та й пішла.
Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч.
Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:
– Добривечір, люди добрі!
Ті:
– Дай боже здоров’я!
– Пустіть переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
– Ну, добре, ночуй!
– А де ж я свою качечку подіну?
– Пусти її в хлів між гуси.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла і пір’ячко загребла. Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
– А де ж моя качечка?
– Мабуть, гусей випускали, так випустили і її.
Лисичка плаче:
– Тільки й добра було, що качечка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!
Нема що робити, – треба давати. Взяла гусочку в мішок та й пішла.
Іде та й іде… Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:
– Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде тобі буде лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
Вони кажуть:
– Ну, добре, ночуй!
– А де ж я свою гусочку подіну?
– Пусти в хлів до ягнят.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з’їла і пір’ячко загребла.
Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:
– А де моя гусочка?
Подивились – нема. От вона й каже хазяїнові:
– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено!
Хазяїн і каже:
– То, може, ягнята затоптали її.
От лисичка:
– То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.
Віддали. Узяла в мішок те ягня та й пішла.
Біжить та й біжить,– зустрічає її знову піч. От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч і знов давай казати:
– Пустіть, люди добрі, переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.
– А я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
– Добре, ночуй!
– А де ж я своє ягня подіну?
– Пусти в загороду.
От вона так і зробила. А вночі нищечком устала та й з’їла те ягня.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала. А далі:
– Де ж це моє ягня?
Сіла та й давай знову плакати, каже:
– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, що одно було добро, та й те вкрадено.
Хазяїн і каже:
– Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила.
От вона й каже йому:
– Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку.
Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть. А лисичка таки взяла невістку в мішок. От іще вона не вийшла та якось там відвихнулась із хати, а син узяв, вив’язав з мішка невістку, а ув’язав собаку. Прийшовши, лисичка взяла той мішок з собакою та й понесла. Несе та ще й приказує:
– За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невістку!
Та як струсоне тим мішком, то та собака: «Аву-ррр!..»
А лисиця:
– А, капосна невістко, пособачилась! Ану, гляну на тебе, яка ти є.
Узяла та й розв’язала мішок. Тільки розв’язала, а собака звідти. Вона навтіки, собака за нею; вона далі, далі в ліс… От-от дожене! Ні, таки добігла до нори, заховалась. Сидить у норі, а собака над норою – не може влізти. От вона й давай питатися ушей:
– Ушечки мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
– Спасибі ж вам, мої любі ушечки, я вам сережки золоті куплю.
Тоді до очей:
– Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
– Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.
Потім до ніг:
– Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше тікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
– О, спасибі ж вам, мої любі ніженьки, я вам куплю червоні черевички з срібними підківками. А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?
– Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушинку зняв.
Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори:
– На тобі, хортище-собачище, хвоста, відкуси, поки біле.
А хорт як ухопив, так увесь і відкусив.
От тоді лисиця пішла між зайці. А ті побачили, що вона куца,– давай з неї сміятись. Вона каже:
– Дарма, що без хвоста, але я вмію хоровода скакати.
– Як?
– Та так. Тільки треба вам хвости позв’язувати, то ви навчитесь.
– Ну, позв’язуй!
Позв’язувала їм хвости, а сама збігла на шпиль та відтіля як гукне:
– Тікайте, бо йде вовчище-помелище!
Зайці як сунуть усіма сторонами – так хвости й пообривали. Після того, як посходились докупи зайці, бачать – усі без хвостів. От і давай питатись один одного:
– Ти був у лисички?
– Був.
– І я ж, братику, був!
От вони й почали змовлятись, щоб як-небудь віддячити їй. Так вона почула, що лихо, та мерщій з того лісу, та так про неї й не чути.