Жив собі купець. Перед смертю покликав він до себе сина і сказав йому:
– Синку, заклинаю тебе: коли поїдеш з товаром, їдь куди хочеш, тільки не в Алеп.
Минуло небагато часу, і якось син прийшов до матері і сказав:
– Я хочу поїхати в Алеп.
– Синку, – сказала мати, – але ж батько заклинав тебе, щоб ти туди не їздив.
– Ні, – відповів син, – я все ж поїду.
Він дізнався, що в Алепі можна вигідно продати самшитове дерево. Купив син багато самшиту, нав’ючив його на сорок мулів та й поїхав собі. їхав він, їхав і надвечір нарешті дістався до міста Алеп. Назустріч йому з караван-сарая вийшли люди і сказали:
– Даремно ти зараз їдеш в Алеп: там тепер базар закрито. Краще спочинь тут, а завтра рано-вранці поїдеш до міста.
Купець погодився.
В цей час з караван-сарая йому назустріч вийшли Кульгавий, Безбородий та Одноокий. Вони помітили, що купець привіз цінний товар, повели його в кімнату, пригостили обідом і спитали, з чим він приїхав.
– А, ти привіз самшит? Дарма: тут цього добра стільки, що ми ним палимо в печі. Це все одно, що привезти в Кульпу сіль. Але ти, друже, не сумуй, ми тобі дамо за твій товар сім мірок золота, і ти хоч свої витрати повернеш.
Купець погодився.
Вранці він подумав: «Недобре буде, якщо я одразу повернусь назад. Що я відповім, коли мене спитають, яке місто Алеп? Краще піду подивлюсь місто».
Довго він бродив по Алепу, аж врешті зайшов в одну крамничку.
– Здоров був, брате подорожній! З яких країв будеш? – запитав у нього крамар.
– Єреванський я, з села Парбі.
– Що привело тебе до нас?
– Та так, ходжу собі по місту, – відповів купець і запитав: – А чи нема в тебе самшиту?
– А скільки тобі треба?
– Пудів п’ять-десять.
– Ні, брате, тут самшит на пуди не продають. У всьому Алепі ледве знайдеться п’ять-шість фунтів цього дерева. Золотник його коштує п’ять карбованців.
Почувши це, купець аж ойкнув і розказав крамареві, як його обдурили в караван-сараї. Потім він став просити старого допомогти йому повернути втрачений товар.
– Синку, справа ця дуже нелегка. Кульгавий, Безбородий та Одноокий – шахраї. Вони тільки те й роблять, що обдурюють людей. В цій справі тобі допоможе лише кухар. Сходи за порадою до нього.
Прийшов купець до кухаря й каже:
– Благаю тебе, друже, виручи! Допоможи мені, і я дам тобі всього, чого тільки забажаєш.– І розповів про своє лихо.
– Не журись, – відповів кухар.– Мені нічого не треба, я тобі й так допоможу. Прийдеш додому, відкрий уночі каглу і приклади вухо до комина. Кульгавий, Безбородий та Одноокий прийдуть радитися до ворожбита, що живе за стіною. Як ворожбит їм скаже, так ти й зробиш.
Купець так і вчинив. Скоро прийшли Кульгавий, Безбородий та Одноокий і вавели розмову з ворожбитом:
– Єреванець привіз сорок тюків самшиту. Ми за цей товар маємо дати йому сім мірок волота – скажи, скільки ми заробимо на цьому?
– З єреванцем треба бути обережним: він хитрий, бував у багатьох місцях і знає всемеро більше нашого. А що, як він скаже: «Не хочу сім мірок золота, дайте мені сім мірок бліх!» Де ви візьмете стільки бліх? – відповів їм старший ворожбит.
– Невже він такий кмітливий? – здивувалися шахраї.
Після цієї розмови купець ще вдосвіта пішов до місцевого судді.
– Ось уже десять днів, – сказав він йому, – як я не можу вибратися з вашого міста. Сорок моїх тюків затримали в караван-сараї. Накажи покупцям заплатити за товар.
Суддя зараз же покликав Кульгавого, Безбородого та Одноокого і звелів їм розплатитися з купцем.
– Ми йому винні сім мірок золота, він може їх узяти коли завгодно.
– Не хочу я золота, цього добра у мене самого багато, а ви дайте мені за самшит сім мірок бліх, та так, Щоб у трьох мірках були самці, а в чотирьох – самки.
Кульгавий, Безбородий та Одноокий поїхали по блохи. Але справи їхні були кепські: поки зловлять одну блоху, друга втече. Побачивши, що нічого не виходить, вони повернулися в Алеп, підкупили одного чоловіка й звеліли йому:
– Подружися з єреванцем, дізнайся, чий він син, хто його батьки, і розкажи нам.
Чоловік подався за єреванцем назирці і побачив, що той зайшов випити вина. Тоді він зробив те ж саме. Під час обіду він узяв чарку і сказав єреванцеві:
– За твоє здоров’я, брате!
Єреванець теж випив за сусідове здоров’я. Цього тільки й треба було підкупленому чоловікові. Він підсів до купця і вивідав у нього все, що хотів, а тоді розповів усе Одноокому. Наступного дня Одноокий зустрів на вулиці єреванця й каже:
– Доброго здоров’я, Мартиросе! Як поживають твої родичі? – і перелічив на ймення усіх його ближніх і дальніх родичів.
Єреванець оторопів.
– Давно вже я хотів тебе побачити, – говорив далі Одноокий, – та аж тепер довелось. Ех, брате, ти й не знаєш – коли ти з’явився на світ, у тебе не було одного ока, я вийняв своє і дав тобі.
Після цього Одноокий побіг до судді.
– О, справедливий суддя, – сказав він, – коли єреванець Мартирос народився, у нього було лише одне око. Я тоді був у них дома слугою й віддав йому своє око. До цього часу я обходився одним оком, а тепер хочу забрати його назад.
Суддя покликав єреванця й запитав його:
– Ти цього чоловіка знаєш?
– Я його не пам’ятаю, – відповів купець, – але видно, що він у нас бував.
– Ось він каже, що одне твоє око належить йому, і хоче забрати те око назад. Поверни його!
Купець випросив один день відстрочки і пішов радитися до старого крамаря. Той знову послав його до кухаря. Кухар заспокоїв купця і порадив знову підслухати через каглу розмову Кульгавого, Безбородого та Одноокого з ворожбитом.
Ось що почув купець, коли він це зробив:
– Тепер єреванець у нас ні копійки не візьме! Він швиденько втече, як тільки дізнається, що в нього хочуть виколоти око.
– Нічого не вийде, – відповів ворожбит, – єреванець скаже: «Добре, вийміть у мене одне око, але вийміть і в Одноокого. Зважимо обоє очей, і якщо вони будуть рівні вагою, хай забирає їх».
Коли єреванець у судді повторив ворожбитові слова, Кульгавий, Безбородий та Одноокий кинулись тікати. І досі вони не можуть спокійно чути імені єреванця.
Звільнившись від шахраїв, єреванець продав за добрі гроші свій товар, подарував кухареві один тюк самшиту і повернувся назад на батьківщину.