Була собі одна жінка і мала рідну дочку та пасербицю. Дочку свою мати жаліла й пестила, а пасербицю змушувала тяжко працювати без просвітку.
От послала вона якось пасербицю нарвати в полі Петрових батогів. Шукала їх дівчина, шукала і раптом натрапила на велику головку кучерявої капусти. Взяла її обома руками за качан, тягла, тягла – насилу вирвала. Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями. От дівчина пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят. І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить. Дівчина попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила.
Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
| Дзілінь-бом, дзілінь – бом! Нум до мене всі гуртом! Хто працював – обідати буде, Хто лінувавсь – голодний побуде! |
Котенята відповіли:
– Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця дівчина.
– От і добре,– сказала їй кицька,– сідай з нами обідати.
Посідали всі до столу, і дівчина сіла поміж котенятами. Кицька-мати дала гості м’яса, макаронів і смажене курча, а своїм діткам насипала тільки вареної квасолі. Побачила дівчина, якими ласими очима поглядають котенята на її тарілку з пахучою стравою, і поділила свою страву з ними.
Коли всі пообідали, дівчина хутенько поприбирала зі столу, перемила посуд, позамітала в хатині – дала всюди лад. А тоді сказала:
– Дякую вам, синьйоро кицько, за все, тепер мені вже треба йти, бо мачуха сваритиме.
А кицька й каже:
– Стривай, дочко, я хочу тобі щось подарувати.
Завела вона дівчину в комору, а там в одному кутку лежить багато вбрання: шовкові сукні та атласні черевички, а в другому – домоткані спідниці, кофти, фартухи, ситцеві хустки та незграбні шкарбани з сириці.
– Вибирай, що тобі до вподоби,– запросила кицька.
Бідна дівчина завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне.
– Дайте мені,– каже,– домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися.
– Ні,– сказала кицька,– ти пожаліла моїх дітей, і за це я тобі подарую щось вартіше.
Вона взяла найгарнішу сукню, найдорожчу хустку, черевички з тоненького хрому і сказала:
– Ти це заслужила – одягайся і взувайся. А як вийдеш звідси,– підійди до стінки нашої хатини, встроми пальці в дірочки, тоді витягни й поглянь угору.
От дівчина вийшла, підійшла до стіни, встромила в дірочки пальці, тоді витягла – а на них персні виблискують, один від одного кращий. Звела голову – а їй на чоло впала ясна зірка. Прийшла пасербиця додому така прибрана, мов наречена.
Глянула на неї вражена мачуха та й питає:
– Звідки це в тебе взялися такі дорогі речі?
– Ой мамо, потрапила я ненароком до кицьки в оселю, допомогла котенятам дещо поробити – от вони й обдарували мене всім цим.– І розповіла все, як було.
Закортіло мачусі й свою рідну дочку по такі подарунки послати.
– Вставай, вставай, доню, та йди,– будить мати дівку вранці.– Он бачиш, яке багатство принесла сестра, то й ти собі таке придбаєш.
– Не хочу я вдосвіта вставати,– відказує дочка-ледащиця.– Нікуди я не піду! Надворі холодно, краще погріюсь коло грубки.
Але мати палицею виштурхала її з дому. Тоді ледарка попленталася полем, натрапила на ту саму кучеряву капустину, вирвала її і зійшла східцями до кицьки в хатку. Перше котеня, яке зустріла,– смикнула за хвіст, друге за вухо потягла, третьому вуса відірвала, четвертому голку поламала, п’ятому відро в криницю вкинула.
Цілий ранок вона тільки заважала всім, і бідолашні котенята жалібно нявчали.
Опівдні прийшла кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
| Дзілінь-бом, дзілінь-бом! Нум до мене всі гуртом! Хто працював – обідати буде, Хто лінувавсь – голодний побуде! |
– Мамусю,– сказали котенята,– ми хотіли працювати, але оця дівчина нас за хвости тягала, мучила й нічого не давала зробити!
– Он як! – сказала кицька-мати.– Ну сідайте всі до столу.
Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів з м’ясом. Побачила це дівчина та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу,– як і в себе вдома, навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала:
– А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі.
Кицька завела її в комору й запитала, що б вона бажала собі взяти.
– Хочу оцю найкращу сукню! Оці черевички на найвищих підборах!
– До цього тобі зась,– відповіла їй кицька.– Бери оту буденну спідницю та оті стоптані шкарбани.
Потім кицька накинула дівчині на плечі драну хустку й випровадила за двері.
Прийшла дівчина додому в дранті, як опудало. Побачила це мати і вмерла від злості.
А невдовзі померла й дочка, бо працювати вона не хотіла, а без матері не вміла для себе навіть юшки зварити.
Добра й працьовита пасербиця побралася з гарним хлопцем і жила на світі довго й щасливо.