Прокинулося якось вранці маленьке кошенятко і захотіло їсти. Побігло воно до господині, аж раптом забуло, як їсти просять. Заплакало кошеня та й вибігло на двір, і там побачило гнідого коня.
– Чого ти плачеш? – питає його кінь.
– Я плачу, бо дуже хочу їсти,– відказує кошеня. – Дуже хочу їсти, але забуло, як треба попросити.
– Тільки й усього? – каже кінь. – То я тебе навчу, як це робити. Гукни: «Іго-го-го!» – і тобі відразу ж покладуть їсти.
– Та що ти! Кошенята не іржуть! – ще гіркіше заплакало кошеня і побігло з двору.
На вигоні воно зустріло рябу корову.
– Чого ти так гірко плачені? – питає корова.
– Плачу, бо забуло, як просити їсти, а я дуже голодне.
– Подумаєш! – каже корова.– І варто через це плакати? Погукай: «Му-у-у!» – і тобі відразу ж винесуть їсти.
– Ой ні! Кошенята не мукають! Вони говорять інакше.
І кошеня побігло далі. Опинилося воно на полі та й знову плаче. Почула вівця, запитала:
– Чого плачеш, маленьке?
– Бо я голодне, а забуло, як просять їсти,– схлипнуло кошеня.
– Ой лихо! – каже вівця.– Ходи, я тебе навчу. Ти тільки вимови: «Бе-е-е!» – і тобі відразу ж вкинуть їсти.
– Ой ні! – скрикнуло кошеня.– Так тільки вівці кажуть. А кошенята – інакше.
І воно побігло додому.
Біля смітника кублилася біла курка.
– Чого ти плачеш? – запитала вона в кошеняти.
– Бо хочу їсти і не вмію попросити,– поскаржилося воно.
– Бідолашка! – поспівчувала курка. – А ти роззяв рота і зроби, як я: «Куд-ку-дак!» – і тобі відразу ж сипнуть їсти.
– Та що ти! Кошенята не кудкудачуть! – залилося слізьми кошеня,– А як вони роблять, я забуло.
І воно побігло.
Аж тут із хати вийшов чорний кіт і каже:
– Тільки я тобі можу сказати, як треба голодному кошеняті просити їсти. Треба піти на кухню до господині, коли вона молоко цідить у глечики, і сказати їй: «Няв!..»
– Ой! – зраділо кошеня.– І справді, так просять їсти!
І воно побігло на кухню, жалібно нявкаючи: – Няв! Няв!
Як побачила дівчинка, що кошеня таке голодне, то аж злякалася.
– Біднесеньке! Чого ж це ти цілий день мовчало, не нагадало мені, що хочеш їсти?
І маленька господиня налила кошеняті в мисочку молока. Кошеня вихлебтало молоко до краплиночки і вже більше ніколи не забуває, як по- котячому просять їсти.
– Няв! – каже воно. – Няв!