Був у бідної вдови син, звали його Mica – тобто одинак.
Коли Mica підріс, найнявся він пасти буйволів до судди-багатія. Восени одержав Mica за свою роботу три бенголи[1] і віддав їх матері. Мати й каже:
Візьми бенгол та купи на базарі міру рису.
Пішов Miсa на базар. Іде він дорогою, аж бачить: чоловік б’є дрючком собаку. Шкода юнакові стало собаки, от він і каже:
– Продайте мені вашого собаку за один бенгол.
– Бери, – згодився чоловік і віддав юнакові собаку.
Повернувся Міса додому, а мати його питає:
– Де ж твій рис?
– Матусю,– відповідає Mica,– замість рису я купив собаку.
Розгнівалася жінка. Схопила дрючок і замірилася на сина.
Тоді собака каже:
– Бийте краще мене, але не займайте мого хазяїна. Хіба він винний, що в нього добре серце!
Жінці сподобалися такі слова, і вона простила сина.
Наступного ранку знову каже мати:
– Візьми бенгол та купи на базарі міру рису.
Іде Mica на базар, бачить: спіймали хлопці мишеня і збираються кинути його кішці. Mica їх просить:
– Продайте мені ваше мишеня за бенгол.
Хлопці віддали Місі мишеня, і він знову вернувся додому без рису,
– А де ж рис? – спитала розгнівана мати і схопила дрючок.
– Стривайте,– пропищало мишеня.– Краще вбийте мене, але не займайте мого хазяїна.
Жінці сподобалися такі слова, і вона простила Місу.
Настав ранок, і мати знову послала сина по рис. Але, ідучи на базар, він побачив мисливця, який саме цілився з рушниці в бусла, що летів попід хмарами.
– Ось вам бенгол, і, прошу вас, не стріляйте! – вигукнув Mica.
Мисливець подумав: «Я можу не влучити, а так хоч бенгол матиму». Він опустив рушницю, взяв бенгол і пішов своєю дорогою. А Міса повернувся додому. І коли він підходив до своєї хатини, до ніг його злетів бусол. У дзьобі він тримав золотий перстень.
– Ти врятував мені життя, і ось мій дарунок, – сказав бусол.– Цей перстень чарівний. Як тільки що торкнеш цим перснем, воно відразу стане золоте.
Узяв Mica перстень, доторкнувся ним до каменя – і камінь ураз заблищав, заяскрів сліпучим золотим блиском. А бусол каже:
– Дозволь мені, пане мій, жити у твоїй хатині. Буду тобі вірним слугою.
І Mica дозволив буслові залишитись у хатині.
Того ж дня Mica пішов до сусідів. У першого сусіди він доторкнувся перснем до череп’яної миски, і миска стала золотою.
У другого сусіди торкнувся Mica перснем до глечика, зробленого з гарбуза, і глечик з гарбузового перетворився на золотий.
Дізнався про ці дива король острова – злякався: якщо в усіх бідняків буде золото, хто ж оратиме королівські ниви, пастиме табуни королівських коней, буйволів, саджатиме дерева, муруватиме палаци!
І король поклав собі одібрати у Міси чарівний перстень. Він погукав свою дочку і навчив її, як обдурити вдовиного сина.
Відразу ж королівські скороходи помчали до Місиної хатини і привели його в палац. Ніхто з придворних не помітив, що за поясом у Міси сиділо мишеня.
Глянула королівна на Місу і мовить ласкавим голосом:
– Люди розповіли мені про твою добрість. Покохала я тебе. Хочеш, стану твоєю дружиною?
Королівна була дуже гарна, і Mica відповів:
– Моя матуся з радістю прийме тебе в нашій хатині.
Тоді королівна знову питає ласкаво:
– Чи правда, що в тебе є чарівний перстень?
– Ось він,– сказав Mica і простягнув королівні буслів дарунок.
Тільки-но перстень попав до рук королівни, ошуканка вигукнула:
– Гей, варта! Зачиніть цю людину в темницю.
Варта схопила Місу й потягла до в’язниці. І знову ніхто не помітив, як з-під його пояса вискочило мишеня. А мишеня прибігло додому і розповіло про все собаці та буслові.
Собака сказав:
– Наш хазяїн урятував нас від смерті, тепер настала наша черга рятувати його!
Дочекавшись ночі, собака, бусол і мишеня вирушили до в’язниці. Собака відразу ж почав підривати мур. Він працював цілісіньку ніч без відпочинку. Перед світанком підкоп був готовий і Mica вийшов на волю.
Собака каже йому:
– Не журися, хазяїне! Іди додому і дожидай нас. А ми пошукаємо чарівний перстень.
І от мишеня, собака й бусол підкралися до палацу.
– Іди ти, братику,– каже собака мишеняті.– Ти малий, тебе ніхто не помітить. Проберися у покої королівни та знайди перстень. А ми почекаємо тебе тут.
Пробралося мишеня у покої королівни і почало шукати. Воно обнюхало всі закутки, зазирнуло в усі щілини,– ніде нема персня. Тут раптом сонна королівна опустила з-під покривала руку, і мишеня побачило чарівний перстень на її вказівному пальці. Тоді хитре мишеня злегка вкусило королівну за палець, і ошуканка подумала спросоння, що це перстень їй муляє. Не розплющуючи очей, вона зняла перстень, поклала його під подушку і знову заснула.
А мишеня залізло під подушку, схопило в зуби перстень – і ну бігти. Та тільки вибігло воно з палацу, як побачило в темряві два вогники: то світилися очі кішки. Від страху мишеня розціпило зуби, і чарівний перстень впав у струмок. Його вмить схопила риба, проковтнула й попливла на дно.
Побачивши це, бусол шугнув до струмка і пірнув. За мить він виринув, затиснувши в дзьобі рибу-злодійку.
Собака, не гаючи часу, розпатрав рибу і знайшов чарівний перстень.
Задоволені бусол, собака та мишеня повернулися до хатини свого господаря. Mica навіть не помітив, що прийшли його друзі. Він сидів зажурений і думав, де взяти йому хоч один бенгол, щоб нагодувати свою голодну матір.
І раптом Міса побачив, що все навколо засяяло сліпучим блиском. Це бусол торкнувся чарівним перснем стіни хатини, і солом’яна хатина тієї ж миті стала щиро золотою.
Mica був хлопець добрий. І незабаром усі селяни та ремісники острова позбулися злиднів: усім їм Mica подарував по зливку золота.
Чого король боявся, те й сталося. Ніхто більше не хотів орати королівські ниви, пасти королівських коней та буйволів, збирати з його ланів урожай, шити для короля, королівни й придворних пишне вбрання.
Минув рік, і поля володаря острова заросли бур’яном, коні й буйволи здичавіли, покрівля палацу завалилася, зносився одяг придворних. Довелося королю, королівні й придворним самим орати, будувати, шити, копати землю, пасти худобу. Та тільки все в них від незвички з рук падало, нічого вони не могли до ладу зробити.
А тому і король, і королівна, і всі придворні жили в розваленому палаці, ходили в дранті, їли коріння і дикі плоди.
Не витримала королівна такого життя, прийшла до Міси і каже:
– Тепер я згодна стати твоєю дружиною. Коли буде наше весілля? Я хочу швидше переїхати до твоєї золотої хатини, бо дощі залили у нашому палаці всі кімнати.
Mica вислухав королівну і сказав суворо:
– Ніколи я не одружуся з тобою. Та коли ти хочеш жити в моїй хатині,– залишайся. Моя мати навчить тебе доглядати худобу, варити їжу, мити підлогу.
Що було робити королівні? Не помирати ж з голоду. І вона залишилася жити в хатині Міси.
Люди кажуть, що це була єдина в світі королівна, яка вміла мити підлогу і латати одяг.
[1] Б е н г о л – дрібна монета.