КазкиНародні казкиКримськотатарські народні казкиХто мудріший? – Кримськотатарська казка

Хто мудріший? – Кримськотатарська казка

Жив колись падишах, і був у нього візир, старий та мудрий чоловік. Настав час – візир помер, і падишаху треба було призначити нового – одного з двох помічників старого візира.

Довго міркував падишах, котрого з двох йому вибрати? Помилишся у виборі – сам же й пожалкуєш. І радитися з вельможами не хотілося: скажуть потім, що в падишаха не стачило розуму обрати гідного. Вирішив падишах провести випробування: викликав він обох помічників і ставить їм таке запитання:

– Що, на вашу думку, важливіше в житті – багатство чи щастя-доля?

Задумалися сановники. Один і каже:

– Звичайно, багатство, ваша величносте. Ви в нашій країні найбагатша людина, і завдяки цьому країна наша процвітає. Чутки про вашу щедрість долинули до багатьох країн. А, як кажуть мудреці, «якщо господар багатий і щедрий, то й слуги живуть у достатку».

Другий помічник подумав-подумав та й каже:

– А я, ваша величносте, вважаю, що в нашому житті найважливіше – це щастя-доля. Згадайте вашого батька. Коли він прийшов на престол, у країні панували голод і хаос. Кожен бай вважав себе ханом і не бажав коритися падишаху. Вашому батькові, завдяки його розуму і щастю-долі, вдалося перемогти непокірливих баїв і об’єднати країну. Він був в усьому щасливий: в боях, в торгівлі, в умінні завоювати довіру не тільки своїх підлеглих, а й сусідів. Завдяки розуму й щастю-долі він залишив вам сильну і багату державу…

На чию користь вирішити суперечку? Падишах задумався, глянув у вікно і помітив торговця дровами, який щодня приносив на кухню в’язанку дров.

– Нехай вашу суперечку розв’яже ось цей дроворуб, – сказав падишах. – Запитайте в нього.

Першим до дроворуба пішов той, який вважав, що найголовніше в житті – це багатство. Підійшов і подарував дроворубу золотий динар.

Здивувався дроворуб:

– За що мені така нагорода?

– За працьовитість і старанність, – відповідає вельможа. – Ти багато років приносиш до палацу дрова і, яка б не була погода – спека, мороз, дощ чи вітер, – ти жодного разу не залишив кухню без дров. Я звільняю тебе від цієї важкої роботи. Відпочинь, поживи собі на втіху.

Повернувся вельможа до палацу та й каже:

– Я подарував йому всього лиш один динар. Це для бідняка ціле багатство. Завтра він вже не прийде сюди…

А падишах і каже:

– Ну що ж… зачекаємо до завтра.

Скинув дроворуб з плечей важку в’язанку дров і почвалав додому. Дорогою зайшов до крамниці, де товпилося багато людей, і попросив продавця зважити йому всіляких солодощів та гостинців на один золотий динар.

Продавець загорнув йому цілу купу усілякого товару і, коли дроворуб приготувався наповнити ним свій мішок, торговець йому й каже:

– Спочатку заплати за товар, а потім уже складай його в мішок.

Як не доводив дроворуб, що він віддав продавцеві золотий, йому ніхто не повірив. Усі почали сміятися над ним і виштовхали з крамниці.

Наступного дня дроворуб пішов до лісу, нарубав дров, завдав собі в’язанку на плечі і знов попрямував до палацу. Біля воріт його зустрів здивований вельможа і запитав, на що він потратив свій золотий. Дроворуб розповів вельможі все, як було. І тоді той подарував йому тисячу срібних динарів.

Узяв дроворуб торбинку зі сріблом на плечі і пішов додому. Іде й міркує, як завтра піде з дружиною на базар і накуплять вони на ці гроші їжі, одягу, куплять коня і корову, овець та курей і заживуть багато й щасливо.

Не встиг дроворуб дійти додому, як на нього згори налетів орел, який, мабуть, гадав, що за плечима в дроворуба не торбинка, а заєць. Ухопив торбинку з грошима в пазурі і полетів з нею вгору.

І знову довелося дроворубу нести в’язанку дров до палацу. І знову зустрів його біля воріт здивований вельможа. Розповів йому дроворуб про все, як було, нічого не приховав. Тоді вельможа наказав слузі привести доброго коня, а на додачу до коня дав торбинку із золотом.

Іде дроворуб додому, веде за повід коня з дорогоцінним скарбом і міркує. Міркує про те, що збудує собі новий будинок, купить багатий одяг і що всі сусіди, навіть найбагатші, проходячи повз нього, зніматимуть перед ним шапки…

Ішов дроворуб через ліс, і раптом, не знати звідки, вибіг на дорогу вовк! Кінь злякався, вирвався з рук дроворуба та й кинувся навтіки від вовка.

На четвертий день, коли біля воріт палацу знову з’явився дроворуб із в’язанкою дров за плечима, падишах каже:

– Тричі цей чоловік ішов від нас з багатством у руках, але, мабуть, так і не став багатим і щасливим.

Настала черга другого вельможі випробувати дроворуба на щастя-долю. Підходить він до дроворуба, дає йому за дрова лише одну срібну монету і каже:

– Купи собі за цю монету перше-ліпше, що трапиться тобі дорогою додому…

Йде дроворуб додому, дивиться – сидить біля дороги молодий вівчар і плаче. Дроворуб у нього запитує:

– Що трапилось, чому ти так гірко плачеш?

Молодий вівчар йому відповідає:

– Доручив мені господар пригнати на базар отару овець. Уночі в степу накинулися вовки і вся отара розбіглась. Тепер усе моє багатство – ось ця вівчарська палиця…

Згадав дроворуб пораду вельможі та й каже:

– Продай її мені. Я тобі дам за неї срібну монету.

Іде дроворуб з палицею на плечі і думає про те, що вдома на нього чекає голодна родина, що доведеться іти на поклін до багатого сусіда.

Дорогою через ліс проходив мимо старої яблуні й вирішив принести дітям яблук. Почав збивати палицею яблука, і йому прямісінько на голову впала його ж торбинка зі срібними динарами…

Приніс дроворуб багату знахідку додому, а дружина йому й каже:

– Це Бог тобі щастя послав. Завтра п’ятниця, піди-но ти завтра в сусіднє село, в мечеть, і помолись Богу, подякуй йому за все.

Послухався дроворуб дружину й удосвіта вирушив у сусіднє село, де була мечеть. Вирішив він скоротити дорогу і попрямував через поле. Йде мимо чагарника і чує – кінь ірже. Заліз дроворуб у кущі та й бачить: стоїть його кінь, повіддя в ногах заплуталось, торбина в траві лежить. Вивільнив дроворуб коня, взяв торбину, виліз на коня – і додому!

Три дні чекали дроворуба падишах і його вельможі, але так і не дочекалися. І довірив падишах посаду візира тому з вельмож, який на перше місце поставив розум і щастя-долю…