КазкиНародні казкиУкраїнські народні казкиХлопець із зіркою на чолі – Українська казка

Хлопець із зіркою на чолі – Українська казка

Було де не було, а на швидкій річці троє бідних сестер прали царську білизну і говорили між собою.

– Якби мене взяв царський син,– сказала найстарша,– я б за три вечори нашила одежі на цілу державу.

– А я б йому дала такі три колоски пшениці, що мав би хліба на все царство,– похвалилася друга.

Тоді і третя, наймолодша, обізвалася:

– Я б породила царевичу трьох синів. Одного із сонцем на чолі, другого – з місяцем, третього – із зіркою.

Царський слуга це підслухав і розповів царевичу.

Задумався царевич. Дуже хотілося йому, щоб у його державі хліба та одежі було досить. Та з голови не виходила наймолодша сестра, що обіцяла незвичайних синів народити. І вирішив царевич на ній оженитися. Привів дівчину в палати, прибрав її гарно, і весілля відгуляли.

Раз поїхав молодий цар на полювання, а його жінці прийшов час родити. Прийшла баба-повитуха і каже:

– Царський закон такий, що коли цариця народжує вперше, їй зав'язують очі.

Молода цариця дала собі очі зав'язати і не бачила, що народила трьох близнят із сонцем, місяцем та зіркою на чолі.

Баба-повитуха підкинула в постіль трьох щенят, а хлопчиків викинула в порожній колодязь.

Як побачила цариця біля себе щенят, налякалася.

– А де мої діти? Я чула, як вони плакали.

– Тобі причулося,– відповідає повитуха.– Ти народила щенят, то вони скавучали.

Повернувся цар з полювання і біжить до породіллі. А баба-повитуха на порозі його зустрічає і каже:

– Наробила твоя жінка сорому на все царство. Породила тобі трьох псят.

Не повірив цар бабі і побіг до жінки. А біля неї в постелі троє щенят скавучить. Розсердився цар. Порадився з бабою-повитухою і наказав кинути свою жінку в порожній колодязь. А сам оженився знову, на бабиній доньці.

Три хлопчики – із сонцем, місяцем і зіркою на чолі – блукали попід землею і знайшли в колодязі свою матір. Відтоді часто приходили до неї, тішилися та пестилися.

Раз баба-повитуха побачила в колодязі світло. Згадала про царських близнят і камінням колодязь завалила. Тоді й на першу цареву жінку брилу скинула.

А хлопчик із зіркою на чолі якраз ішов від матері до братів. Прийшов, а вони каміннями завалені. Повернувся до матері – теж колодязь брилою закритий.

Заплакав хлопчик і рушив попід землею в дорогу. Темно, а він собі зіркою присвічує. Коли бачить – десь далеко світиться. Пішов туди і на білий світ потрапив. Роздивляється – а серед річки чоловік стоїть і ніяк до берега дістатися не може.

Поклонився хлопчик, а чоловік питає:

– Чи далеко ти, синку, зібрався?

– Йду у світ шукати Правду.

– Як знайдеш її, то спитай, доки я буду у воді мокнути.

Іде хлопчик далі. А на полі горить великий вогонь і чоловік стоїть у полум'ї. Побачив хлопчика і питає:

– Куди ти, синку, йдеш?

– Іду Правду шукати.

– Як знайдеш її, то спитай, доки мені мучитися в огні.

Пообіцяв хлопчик про все дізнатися і далі йде. Дійшов до моря, став коло води і попросив:

– Розступися мені, море, най на той бік перейду.

Море розступилося і спитало:

– Куди йдеш, дитинко?

– Правду шукати,– відповів малий мандрівник.

– Як знайдеш її, то спитай, чому в мене лише велика риба, а малої немає.

Перейшов хлопчик море і далі помандрував. Прийшов на край світу, а там сидить старий дід з паличкою в руці.

– Куди йдеш, синку? – питає дід.

– Правду шукаю, та не можу знайти.

– Я є Правда. Сідай та розказуй, чому на долю нарікаєш.

Розповів хлопчик про матір та братів. Дід дав йому паличку й порадив:

– Вдариш нею по камінню, яким завалені мати та брати, і визволиш їх.

Хлопець уже хотів бігти додому, але здогадався:

– А чи не сказали б ви, дідику, що тому морю хибить, в котрому є лише велика риба, а малої немає?

– Мало б море і малу рибу, коли б воно втопило хоч одну людину,– відповів дід.– Але скажеш морю про це тоді, як на той бік перейдеш.

– А чи не сказали б ви, дідику, що то за чоловік серед вогню стоїть і доки він горітиме?

– Він ще тисячу літ горітиме, бо коли був попом, крав у людей і в корчмі пропивав. А тому, що у воді стоїть, скажеш: вічно буде мокнути, бо коли був корчмарем, воду у горілку підливав.

Подякував хлопець за поради і попрощався з дідом.

Прийшов до моря і попросив:

– Море, розступися.

Море розступилось, а коли хлопець був посередині, спитало:

– А чи дізнався ти у Правди, чому в мене малої риби нема?

– Най перейду, тоді скажу,– відповів хлопчик.

А як вийшов на берег, гукнув:

– Не маєш малих рибок, бо жодної людини не втопило.

Море розгнівалося, але не могло хлопчика досягнути хвилями. Тому лише сердито забурчало:

– Щастя твоє, що раніше ти мені не сказав.

Пішов собі далі хлопчик. Чоловік, що горів у вогні, здалеку його пізнав і гукнув:

– Чи довго мені ще, синку, горіти?

– Ще тисячу літ. Бо крали у людей і пропивали,– відповів хлопчик.

А чоловікові, що мокнув у воді, сказав:

– Будете довіку там стояти, бо як були корчмарем, води в горілку доливали.

Прийшов хлопчик із зіркою на чолі до царських палат. Знайшов колодязь, в який кинули колись його і братів. Вдарив чарівною паличкою по камінню. Каміння розсипалося, і з колодязя вийшли брати – один із сонцем, другий з місяцем на чолі.

– Як довго ми спали,– здивувалися вони.

– Хто знає, скільки б ви ще спали, коли б не ходив я шукати Правду,– відповів хлопчик із зіркою на чолі.

А тоді пішли всі троє до колодязя і визволили чарівною паличкою матір.

Перебували сяк-так сини з матір'ю між людьми. Хлопчики шапками чоло прикривали, аби ніхто не бачив, хто вони.

А на Новий рік зібралися всі три брати до царських палат.

– Пресвітлий царю, чи дозволите вас повіншувати[1]?

Цар наказав слузі прогнати хлопців. Слуга вдарив першого і збив йому з голови шапку. Нараз блиснуло ясне світло. Поки слуга опам'ятався, хлопчиків не було. Тоді він прийшов до царя і сказав:

– Пресвітлий царю, то якісь дивні хлопці. Ще можуть біди наробити. В одного з них я побачив на чолі сонце.

Подумав цар і наказав оголосити по всій країні, що той дістане велику нагороду, хто знайде цих трьох хлопчиків.

Довго шукали братів, а знайти не могли. Та якось один селянин побачив, що в його стогу світиться. Налякався, що солома загорілася. А коли прибіг, побачив трьох хлопчиків – із сонцем, місяцем та зіркою на чолі – і молоду жінку.

Розбудив їх чоловік і хоче вести до царя. А вони просять:

– Ліпше сам скажи цареві, що знайшов нас. Але так, щоб не чула цариця. Бо вона погубить нас.

Пішов селянин до царя і розповів, як знайшов трьох хлопчиків – із сонцем, місяцем та зіркою на чолі – і їхню матір.

Зрадів цар і наказав усіх привести до себе.

Прийшли брати разом з матір’ю до царських палат. І розказав хлопчик із зіркою на чолі, як їх баба-повитуха хотіла погубити і як вони живими зосталися. Скликав тоді цар міністрів і радиться з ними:

– Коли чоловік згубить добрий ключ, дістане другий, гірший, а потім знайде старий – котрий він має собі залишити?

– Тільки кращий, старий,– відповіли міністри.

– Таке сталося зі мною,– каже цар.– Знайшов я свою першу жінку і синів своїх, то залишаються вони, по вашому розсуду зі мною.

І наказав бабу та її дочку на терновім вогні спалити.

[1] Повіншувати – привітати.