Як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
Прилетіла сорока та й питає у ворітець:
– Ворітця, ворітця, чого ви скрипочете?
Ворітця й кажуть:
– Якби ти знала, то б на собі пір'ячко обірвала!
– Як?
– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила. Мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
Сорока й обірвала на собі пір'ячко.
Сіла вона на дубочку, а дубочок і питає:
Нащо ти, сороко, на собі пір'ячко обірвала?
– Е, якби ти знав, то б на собі гіллячко опустив і листячко обірвав.
– Як?
– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та знесла курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало й розбилось. Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
Дубок і опустив гіллячко, і листячко на ньому обсипалось.
Пасся баранець під дубком і питає:
– Дубочку, дубочку, нащо ти на собі гіллячко опустив?
– Е, якби ти знав, то б і ріжки позбивав.
– Як?
– А так: жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та знесла курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
От баранець і позбивав на собі ріжки.
Пішов він до криниці пити води, а криниця й питає:
– Баранець, баранець, нащо ти на собі ріжки позбивав?
– Е, якби ти знала, то б і замуравилась!
– Як?
– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та знесла курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
От криниця й замуравилась.
Прийшла писарева наймичка води брати до криниці та й питає:
– Криничко, криничко, чого ти замуравилась?
– Е, якби ти знала, то б і відра побила!
– Як?
– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостикем махнула, яєчко упало і розбилось. Дід плаче, баба плаче куэочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
Наймичка й побила відра.
Приходить додому, а писарка й питає:
– Нащо ти відра побила?
– Е, якби ви знали, то б і коси на собі обірвали!
– Як?
– А так: як жили собі дід та баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
От писарка й обірвала на собі коси.
Писар і питає:
– Нащо ти на собі коси обірвала?
– Е, якби ти знав, то б усі папери в писарні порозкидав і людей повигонив.
– Як?
– А так: як жили собі дід да баба, та була в них курочка ряба, та й знесла та курочка яєчко, яєчко не простеньке – золотеньке. Дід бив, бив – не розбив; баба била, била – не розбила; мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко упало та й розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, а ворітця скрипочуть.
От писар усі папери порозкидав і людей повигонив.