Жив-був на світі старий дід. У нього було п’ятеро синів-соколів. Усі сини давно вже одружились, але жили спільно із своїм батьком. Було в них у господарстві багато худоби.
Люди милувалися щирою дружбою й злагодою, які панували між братами, їхніми дружинами та батьком.
Якось напередодні Нового року пішов густий сніг. До ранку намело високі кучугури. Рано-вранці старий батько пішов до хліва подивитися на свою худобу й помітив на снігу людські сліди. І надумав він дізнатися, куди ведуть ті сліди. Взяв дід у руки ціпок та й почапав по слідах. Сліди привели старого до невеличкої хатинки, що стояла на широкому подвір’ї.
Дід відчинив двері й побачив кількох чоловіків, які грілися біля вогнища. Чоловіки запросили діда до гурту, і він також присів біля вогню.
Це були не прості люди, а особливі. Що вони замислять собі, все завше збувалося. Ось один і каже дідові:
– Ти, діду, багатий чоловік. Всього у тебе вдосталь. Отож годі тобі розкошувати. Ми заберемо все твоє багатство. Тобі залишимо щось одне – те, що ти сам вибереш.
– Я мушу обдумати це,– сказав дідусь,– і порадитися з синами.
Невідомі чоловіки дозволили дідові піти додому й там обміркувати все, що йому сказано.
Довго думав-гадав дід, як прийшов додому. Сини довідались від батька, чого він журиться, й обурилися з намірів невідомих людей:
– Нічого ми нікому не віддамо! Це наше майно! Ми самі його власними руками набували! – схвильовано вигукували всі.
В сім’ї зчинилася суперечка, найстарший син сказав:
– Нехай забирають усе, а нам залишать худобу.
– Нехай забирають усе, крім коней,– висловив свою думку середній син.
– Про мене, нехай усе беруть, тільки будинок та подвір’я залишать,– промовив найменший син.
Довго сперечалися брати між собою, ображали один одного, але так ні до чого й не домовились. Невістки і дід у їхню суперечку не втручались.
Трохи згодом до свекра підійшла найстарша невістка й сказала йому:
– Йдіть, тату, завтра до тих чоловіків і скажіть: хай забирають усе наше майно, всю худобу, двір, будинок – усе, що ми маємо, тільки хай залишать нашу дружбу, злагоду, які досі були в нашій сім’ї. Я бажаю, щоб наша сім’я знову жила в мирі, як і колись.
На другий день уранці пішов дід до тих невідомих чоловіків і висловив їм своє побажання.
Один чоловік голосно засміявся і мовив до діда:
– Ти мудро надумав, діду. Ще б пак! Якщо твоя сім’я житиме в мирі і злагоді, то ми ніколи не зможемо відібрати у тебе твого багатства. А якщо вже ти так розумно вирішив, то ми нічого в тебе не візьмемо. Повертайся додому й живи собі на здоров’я.
Дідусь дуже зрадів тій мові й заквапився додому. Сини і невістки також дуже зраділи звістці, яку він приніс.
І знову всі зажили мирно й дружно.