Був собі стрілець – гарний молодець. Пішов він раз на полювання. Дивиться – аж на тополі сидять три орлиці, три сестриці. Він зараз узяв та виміривсь на найстаршу, вона й каже:
– Ей, стрільче – гарний молодче! Не бий мене, то я тобі в пригоді стану!
Він узяв та знов виміривсь у середущу, а та йому й каже:
– Не бий мене, то я тобі в пригоді стану.
Він узяв та виміривсь на найменшу, а та й каже:
– Ей, стрільче – гарний молодче! Не бий мене, то я тобі за жінку стану!
– Ну, то злазь же! – каже він.
Вона злізла та як стрепенеться, то стала така панна, що ні в казці сказати, пі пером написати. От вони й пішли жити у печеру.
Живуть вони та й живуть. У того стрільця-молодця борода виросла аж до пояса.
От раз він і каже:
– Піду я в місто; мене тепер ніхто й не пізнає.
Пішов він у місто, а солдати пізнали його та й повели до царя.
Цар і каже:
– Йди убий шестикрилого, шестиголового, шестипазурного змія.
Стрілоць-молодець прийшов до жінки та й каже:
– Загадав мені цар, щоб я вбив шестикрилого, шестиголового і шестипазурного змія. Чи вб’ю я, чи ні?
А жінка дала йому срібного персника й рушничка та каже:
– Удар персником по скелі, то я тут замуруюсь, а ти тоді кликни змія, та як він прилетить, то ти його рушником уб’єш.
Він ударив персником по скелі, а та печера, де сидить його жінка, і замурувалась. Він тоді як крикне:
– Ей, змію, виходь!
Той змій і летить, тільки вуса покручує, та тільки-но роззявив рота, щоб стрільця-молодця з’їсти, а стрілець як махне рушником, так усі шість голів відразу й злетіли. Він тоді узяв повирізував усі шість язиків та й поніс до царя. Цар як побачив – дуже здивувавсь та й каже:
– Ну, ще йди вбий дванадцятикрилого, дванадцятиголового, дванадцяти лазурного змія.
Стрілець-молодець прийшов до жінки та й каже.:
– Знов загадав цар, щоб я вбив дванадцятикрилого, дванадцятиголового, дванадцятипазурного змія. Чи вб’ю я, чи ні?
– Вб’єш, тільки знову удар персником по скелі, щоб я замурувалась.
Він узяв, ударив: печера й замурувалась. Він тоді й крикнув:
– Ей, змію, виходь!
Той змій так летить та вуса покручує, та й каже:
– То ти мого брата вбив, а мене не вб’єш, я тебе з’їм.
Та тільки-но роззявив рота, щоб його з’їсти, а стрілець-молодець як махнув рушником, так усі дванадцять голів відразу й злетіли. Він тоді взяв та всі дванадцять язиків повідрізував та й поніс до царя. А цар каже:
– Коли ти таких зміїв побив, то йди туди, не знать куди, візьми таке, не знать яке!
Той стрілець прийшов до жінки та й каже:
– Загадав мені цар, щоб я йшов туди, не знать куди, узяв таке, не знать яке.
А жінка дала йому клубочок та й каже:
– Іди за цим клубочком, куди він тебе заведе.
Він узяв та кинув того клубочка на землю, він покотивсь та покотивсь, а він усе іде за тим клубочком. Той клубочок прокотивсь у такий яр, що тільки небо та земля, та й там став. Коли дивиться стрілець – аж там найстарша орлиця. Він хотів її застрілити, а вона стрепенулась, стала панною та й каже:
– Здоров був стрільче-молодче! Куди задумав іти?
– Іду туди, не знать куди, щоб взяти те, не знать яке!
– Ну, я тобі в пригоді стану.
Та як свисне!.. Коли тут біжить усякий звір – і вовки, і ведмеді!.. А та панна питається їх:
– Не знаєте ви, як іти туди, не знать куди, та взяти те, не знать яке?
– Ні, не знаємо.
– То біжіть собі по своїх місцях.
А стрільцеві-молодцеві каже:
– Я кликну сестру, то та, може, знає.
Та як крикне:
– Орличко, середня сестричко! Прибудь до мене!
Та орличка зараз і прилетіла; стрепенулась та й стала панною, ще кращою за старшу. От вона й каже:
– Здоров був, стрільче-молодче! Куди бог несе?
А він каже:
– Іду туди, не знать куди, щоб узяти таке, не знать яке.
– Ну, я тобі в пригоді стану!
Та як свисне!.. То так гад усякий: і жаби, і миші, і щурі, і веретільниці, і гадюки – позлазились усі. Панна і питається їх:
– Не знаєте ви, як іти туди, не знать куди, узяти те, не знать яке?
– Не знаємо, може, та крива жаба знає, але ще її немає.
Коли трохи згодом аж і та жаба шкутильгає. Питається панна її:
–■ Ні, не знаю,– каже жаба,– моя сестра скакуночка-лапушечка знає.
– А де ж вона?
– У синім морі, під білим каменем піну їсть.
– Скажи їй, щоб зараз тут була.
Та жаба зараз і пошкутильгала. Коли трохи згодом та скакуночка-лапушечка й біжить, така здорова, як хата, а хвіст такий, як найвища сосна. Панна й каже їй:
– Заведи цього чоловіка туди, не знать куди, щоб він узяв те, не знать яке.
Та скакуночка-лапушечка каже стрільцеві-молодцеві:
– Сідай на мене.
Він сів. Та скакуночка-лапушечка як ступне, то миля, а як плигне, то дві. От біжить, а далі каже:
– Ану залізь мені на хвіст та подивись, чи не видко?
Задерла хвіст, він і поліз, подивився:
– Ні,– каже,– не чутно й не видно!
Вона знову біжить та знов задерла хвіст та каже:
– Ану знов залізь та подивись!
Він виліз, подивився та й каже:
– Якась хатка на курячій ніжці вертиться.
– Ну, то злізь та йди в ту хатку, то візьмеш те, не знать яке.
Він зліз та й пішов у ту хатку. Дивиться він – нема нічого, тільки посеред хати лежить (щось)…, він його узяв та й сховав у грубу. Коли трохи згодом прилітає змій з дванадцятьма головами.
– Еге, еге! – каже.– Руська кров пахне!
А те (…) перекинулось такою панною, що й у світі нема кращої, та й каже:
– То ти, мій миленький, по світу налітався, руської крові напахався.
– Може, й так! – каже змій.– Юрзо-Мурзо! – каже до тієї панни.– Щоб було мені їсти й пити!
Та Юрза-Мурза зробила так, що всякі наїдки й напитки стали перед тим змієм. Змій сів та й їсть, а Юрза-Мурза йому послуговує. Пообідавши, змій полетів, а Юрза-Мурза поприбирала, все те… а стрілець-молодець виліз із-під груби та й каже:
– Юрзо-Мурзо, щоб було їсти й пити на двох!
Юрза-Мурза зробила так, що, чого тільки душа забажає,
все стало на столі. Стрілець-молодець сів та й каже:
– Юрзо-Мурзо, сідай та обідай зі мною та будеш мені за сестру.
Та Юрза-Мурза сіла з ним та пообідала, а стрілець-молодець і каже:
– Зроби так, щоб для пас двох була карета, та поїдемо зі мною.
Юрза-Мурза зробила так, що перед ними стала карета. Сіли вони та й поїхали.
Приїздять вони до моря. Юрза-Мурза зробила човен, та й пливуть вони собі. А той дванадцятиголовий змій як оглядівся, що нема Юрзи-Мурзи, та за ними в погоню. Як догнав їх та тільки роззявив рота, щоб їх проглинути[1], а стрілець-молодець як махнув рушником, так усі дванадцять голів і злетіли! А ті поплили собі далі.
Переплили вони море та заїхали до якогось діда на ніч. А в того діда був капшук, що як розшморгнеш, то які схочеш коні вискочать.
Дід той і каже стрільцеві-молодцеві:
– Дай мені Юрзу-Мурзу, а я тобі дам цього капшука.
Стрілець-молодець і не хоче, а Юрза-Мурза шепче йому нищечком:
– Бери! Я від нього утечу до тебе, то в тебе і я буду, і капшук.
Стрілець-молодець помінявся з дідом. Тілько-но стрілець виїхав в поле, а Мурза втекла до нього, поїхала до царя та зараз побила царя і його слуг.
[1] Проглинути – проковтнути.