Жили собі колись дід та баба. Була стара надто говірка: тільки щось трапиться вдома, всеньке село знає.
Дід був удатним мисливцем і рибалкою. Якось, ідучи на риболовлю, він знайшов у лісі скарб і роздумував, як би непомітно принести його додому. Бо як дізнається його балакуча дружина, негайно роздзвонить іншим.
Тож вирішив дід схитрувати. Пішов по здобич і поміняв її місцями: в ятір посадив глухаря, а в клітку – щуку. Повернувся додому та й каже бабі:
– Я знайшов у лісі скарб, завтра підемо й принесемо додому чимало грошей.
– Та невже знайшов скарб?! – вигукнула дружина.
їй страшенно кортіло вислизнути з хати й розплескати всьому селу про новину, але дід не пустив її, а велів лягати спати.
Рано-пораненьку пішли вони вдвох по скарб. Біля озера дід сказав:
– Зачекай-но, у мене тут ятір.
Бабиному здивуванню не було меж, коли вони знайшли в ятері глухаря! Пішли далі в ліс – натрапили на клітку із щукою. Тоді привів бабу до скарбу. Гроші склали в дві торби й поспішили додому. Коли повернулися, бабі нестерпно кортіло розповісти комусь про знахідку, та дід не пустив.
Перегодом вона все ж вислизнула з двору. Не встигла добігти до сусідів, як собаки зчинили ґвалт і дід гукнув бабі:
– Не йди, бабусенько, хіба не чуєш, там жінка б’є чоловіка!
Баба перелякалася і не зайшла в дім. Так першого дня ніхто в селі не дізнався про скарб.
Полягали спати, а на світанку баба прокинулася, і вже ніяка сила не могла втримати її вдома – побігла до сусідів і почала розповідати:
– Ми знайшли скарб – дві торби грошей принесли!
– Ти ба, де це так поталанило? – запитав сусід.
– У лісі, – хвилюючись, пояснила стара. – Разом із дідом ходили. Спершу перевірили пастки: із ятера вийняли глухаря, а із клітки – щуку. Взяли їх і пішли далі…
– Вигадуєш! – перебив її господар. – 3 ятером не полюють на глухаря, а кліткою не ловлять щук.
– Саме так і було, – засперечалася баба. – Потім склали гроші у дві торби. Повернулися до села, коли тебе саме била жінка…
– Неправда! – вигукнув сусід і дав бабі ляпаса. – Де і коли мене жінка била? Усе ти вигадала, немає й краплі правди у твоєму базіканні. Ану йди геть!
Не залишалося бабі нічого іншого, як чимдуж бігти до своєї хати й більше не базікати по селу про свого чоловіка, а бути в розмові обачною та мудрою.