Якось Гонза каже батькові:
– Не хочу я бути простим селюком, хочу бути паном.
– Ще б пак! Я теж не проти, щоб вийти в пани. Але чи знаєш ти, Гонзику, що пан повинен знати латину?
– А що ж тут такого премудрого? Я піду в світ і дуже швидко її вивчу.
– Ну, як ти думаєш, що це таке легке діло, то йди і спробуй.
Набрав Гонза у кишені коржів та й подався у світ латини вчитися. Він і гадки не мав, що світ такий великий, і через те бадьоро прошкував дорогою. А що він ще ніколи не був далі свого двору, то неабияк здивувався, коли зійшов на перший же пагорб і побачив перед собою неозору далину.
– Леле! – вигукнув він і плеснув у долоні.– Який же великий цей світ! І коли-то я обійду його!
Побрів хлопець далі, і, коли дорогою йому траплялися люди, він пильно дослухався, як ті говорять, бо думав, що чує латину. Спершу він побачив чоловіка, який стояв на призьбі і кричав комусь: «Бодня кругла!» Почув Гонза ці слова і зразу повторив їх подумки десять разів, щоб не забути. Іде він, іде і раптом бачить, якийсь дядько висунувся з вікна, а під вікном сидить хлопець і дивиться на птаха. Птах п’є з калюжі воду, а хлопець кричить: «Тут п’є рись!»
«Бодня кругла – тут п’є рись,– повторив подумки Гонза.– Я вже знаю п’ять латинських слів і незабаром стану справжнім паном». Пройшов він ще трохи і знову побачив чоловіка, який показував своєму молодому наймитові на візок, кажучи: «Тачка їде».
– Бодня кругла – тут п’є рись – тачка їде,– луною відгукнувся Гонза, щоб запам’ятати почуті слова, а коли добре визубрив їх, аж підстрибнув на радощах: – Не знаю, чому тато сумнівався у моїх здібностях,– пробурмотів він.– Адже латина дається мені дуже легко, і незабаром я знатиму її незгірше, ніж рідну чеську.
Він пройшов іще кроків з двісті й добувся до саду, де саме порався садівник. Раптом у сад вийшов пан і невдоволено дорікнув йому:
– Ну й трудяга!
– Бодня кругла – тут п’є рись – тачка їде – ну й трудяга! – повторив Гонза і бадьоро закрокував далі. Та раптом він став і замислився:
«Навіщо мені стільки вивчати ту латину? Наш пан учитель і цього не знає, а все-таки пан. Якщо я зубритиму й далі, то в голові у мене все переплутається і я забуду навіть те, що вже вивчив».
Розміркувавши так мудро, Гонза крутнувся на п’ятах і помчав додому.
– Ой, гляньте, наш Гонзик вернувся! – здивовано вигукнув батько, побачивши сина на порозі.– Ну що, вмієш уже балакати по-латині?
– Бодня кругла – тут п’є рись,– відповів поважно Гонза, вирішивши, що відтепер говоритиме тільки по-латині.
– Що це ти мелеш? Тебе й сам чорт не зрозуміє,– буркнув батько і вийшов з хати.
Але матері це не давало спокою, і за хвилину вона запитала:
– Де це ти, мій любий синку, цілісінький день швендяв?
– Тачка їде – ну й трудяга! – знову відрубав Гонза.
– Ти що, з глузду з’їхав чи напасть яка прикинулась, що таку нісенітницю верзеш? – розсердилась мати.
Але Гонза із самого початку завів своєї латинської пісні, і хай би його про що питали, всім відповідав тільки одне:
– Бодня кругла – тут п’є рись,– тачка їде – ну й трудяга!
Позаяк він говорив дуже швидко, то ніхто не міг уторопати, що означають ці слова.
– Слухай, чоловіче,– мовила через кілька днів мати,– у нашого хлопця щось із головою негаразд – меле казна-що. Я ходила до старого пастуха порадитися, що з ним робити. І, знаєш, він дав мені добру пораду.
– Яку ж, цікаво?
– Сказав, треба линути йому на голову холодної води, тоді весь дур як рукою зніме.
– А чого ж, спробуй. Он він сидить під повіткою, про щось мріє. Візьми відро холодної води, вилізь на дах і лини йому на голову. Побачимо, чи це його вилікує.
Мати так і зробила: взяла відро холодної води, вилізла на повітку й линула на голову замріяному латиністові. Гонза скочив на ноги, схопився за голову й закричав, мов на пуп:
– Мамо, тату, рятуйте! Ой, моя голова!
Батько підійшов до нього і, вдавано дивуючись, запитав:
– Чого це ти репетуєш? Що сталося?
– Не знаю. Я сидів собі й повторював латину, і раптом наче небо прорвалося, щось упало мені на голову й замалим не вбило,– поскаржився Гонза.
– Отакої! А я вже думав, ти зовсім забув рідну мову. А воно, бачу, ще й непогано в тебе виходить,– засміявся батько.
– Ваша правда, тату: зі страху латина зовсім у мене з голови вискочила.
– От і гаразд,– сказав батько.– Краще бути простим, але чесним селянином, аніж панським блазнем. Запам’ятай це собі, сину!