Жили собі дід та баба. Жили вони бідно-біднісінько, нічого в них не було, тільки й був кіш жита. От одного разу дід і питає:
– Бабуню, що нам робити з цим житом?
– Іди до млина, змели там жито – хліба напечемо, – каже баба.
Пішов дід до млина, змолов жито і поніс додому борошно.
Звідкись раптом налетів вихор і розвіяв усе дідове борошно. Приніс дід додому порожній кіш.
– Бабуню, бабуню, ідо робитимемо: вихор усе наше борошно розвіяв!
– А ти йди до вихора, прав з нього!
Пішов дід шукати вихора.
Ішов, ішов, довго йшов, прийшов у непролазну пущу.
Дивиться – стоїть хатка. Зайшов дід у хатку. Сидить у хатині бабуся. Питає вона:
– Чого ти, чоловіче добрий, прийшов?
– Та ось вихора шукаю.
– А навіщо тобі вихор?
– Розвіяв він моє борошно, хочу правити з нього!
– Ну, – каже стара, – куди тобі треба, туди ти й прийшов: це ж вихорова хатка, а я його рідна мати!
Нагодувала вона діда і звеліла чекати на вихора.
Довго чи не довго чекав – аж ось прилітає й вихор. Питає в нього мати:
– Нащо ти в цього діда борошно розвіяв? Тепер у нього хліба немає!
Вихор говорить:
– Не журися, діду, за твоє борошно дам тобі хороший подарунок!
І дає йому скатертину.
Дід питає:
– Що це за скатертина? Нащо вона мені?
– А це скатертина не проста, – говорить вихор. – Як скажеш: «Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!» – вона тобі все й дасть.
Пішов дід додому з скатертиною. Відійшов трохи та й думає:
«Дай-но я перевірю, чи не обдурив мене вихор». А потім і каже:
– Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!
Скатертина розгорнулася, розстелилася і на ній з’явились різні страви та напої, які тільки є на світі.
Здивувався дід, попоїв, згорнув скатертину і пішов додому, а в дорозі застала його ніч. Попросився він в одну хату ночувати. А жила в тій хаті багатійка. Шахрайством та хитрощами вона розбагатіла. Пустила вона старого і почала допитуватися:
– Звідки, діду, йдеш?
– Та ось ходив до вихора за борошно правити!
– Що ж тобі вихор дав?
– А дав він мені скатертину.
– Яка ж то скатертина?
– Не звичайна! Як скажеш їй: «Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!» – вона все й дасть.
– Поклади, діду, свою скатертину в сінях: її у нас ніхто не візьме.
Старий послухав та й поклав скатертину в сінях.
Господиня з ним розмовляє про всячину, а сама покликала дочку і шепнула:
– Візьми-но дідову скатертину, а замість неї поклади нашу!
Уранці дід устав, запхнув скатертину за пазуху і рушив додому.
Приходить та й каже:
– Ну, стара, тепер будемо ситі! Сідай-но за стіл.
Сіли вони за стіл. Дід вийняв з-за пазухи скатертину і наказав:
– Скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!
А скатертина і не поворухнулася.
Розгнівалася баба і прогнала діда з хати:
– Іди знову до вихора!
Пішов дід ще раз у темний ліс. Ішов, ішов, знайшов вихорову хатку. Увійшов і почав сваритися:
– Немає совісті в тебе, вихоре! Обдурив ти мене! Нічого твоя скатертина не дає!
Привів вихор баранця і говорить:
– Ось тобі, діду, баранець. Як скажеш:
«Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота», – він і дасть.
Узяв дід баранця і пішов додому.
Ішов, ішов та й зайшов ночувати до тієї ж хати. Пустила його господиня і питає:
– Що це в тебе за баранець?
– А цього баранця мені вихор дав. Як скажу йому: «Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота»,– він і дасть.
– Ану, покажи!
– Дай-но мені, господине, рядно!
Господиня принесла рядно. Дід розіслав його, поставив на нього баранця та й каже:
– Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота!
Баранець обтрусився і посипалося з нього срібло-злото.
Господиня побачила це і підмінила вночі баранця.
Уранці дід узяв підміненого баранця і пішов додому. Приходить та й каже старій:
– Ну, стара, тепер у нас гроші завжди будуть! А принеси рядно!
Стара принесла.
Дід поставив баранця на рядно і наказав:
– Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота!
А баранець стоїть, як стояв
Прогнала баба діда з хати:
– Іди геть до вихора, прав з нього за наше борошно!
Пішов дід знову до вихорової хатки. Вислухав його вихор і дав йому ріжок:
– Візьми, діду, оцей ріжок. Тепер усе твоє добро до тебе повернеться, тільки скажи: «З рога всього премного!»
Пішов дід додому і думає:
«Ану, спробую я цей ріжок!» Та й каже:
– З рога всього премного!
Вискочили тут з рога парубки з палицями й давай лупцювати діда. Добре, що він догадався крикнути:
– Усі в ріг назад!
Парубки з палицями відразу ж у ріг сховалися, а дід рушив собі далі.
«Ну,– думає, – спасибі вихорові! Навчив мене розуму. Знаю тепер, що мені робити!»
Дійшов він до хати, де раніше ночував, і знову переночувати проситься. Господиня мерщій двері розчинила, пустила його та й питає:
– Що це в тебе, діду, за ріжок такий?
– Цей ріжок мені вихор подарував. Він чого завгодно дасть, тільки скажи: «З рога всього премного!»
Сказав це дід і вийшов з світлиці, а ріжок на столі залишив. Тільки він за двері, а хазяйка схопила ріжок і говорить:
– З рога всього премного!
Як тільки вона це вимовила, з рога вискочили парубки і давай її лупцювати палицями. Били-били,-били-били! Закричала вона щосили:
– Діду, діду! Допоможи!
Прийшов дід до хати, каже:
– Віддаси мою скатертину і баранця?
– Я їх не брала!
– А, не брала? Ну, то бийте її, хлопці!
– Ой, діду, віддам, тільки врятуй мене!
Тоді дід говорить:
– Усі в ріг назад!
Парубки з палицями тої ж миті у розі сховалися. Повернула господиня дідові скатертину, і баранця. Пішов дід додому.
Прийшов, приніс своїй старій усі вихорові подарунки, і стали вони жити та поживати без злиднів, без горя!