Було, де не було, жив собі цар. А в його державі ніколи сонце не світило. Цар дав повідомити по цілій державі: хто йому принесе сонце, за того він віддасть свою доньку і передасть половину царства.
Царські сини і богатирі пробували дістати йому сонце, але їм не вдалося
Почув про це діло Парубок-Переможець. Він був ще дуже молодий – мав вісімнадцять років.
Прийшов до царя, сів собі під воротами. їсть хліб із салом. А тої хвилини підбігла до нього біла мишка і проговорила:
– Переможцю, дай мені кусочок. Я тобі буду в пригоді.
– Сідай та їж зі мною разом.
Коли пообідали, мишка красно подякувала й каже:
– Я буду з тобою. Ти не звертай ні на що уваги. Йди прямо до царя і попроси сорок солдатів на конях, а для себе попроси коня, що на ньому носиться сам цар.
Хлопець так і зробив. Підійшов до царя, поклонився і каже:
– Пресвітлий царю, дозвольте мені принести вам сонце…
Цар спочатку не хотів про це й говорити, бо дуже багато сміливців пропало. Парубок його просив. Тоді цар погодився і спитав його:
– Що тобі для цього діла треба?
– Дасте сорок солдатів на конях, а мені – вашого білого коня
Цар недовго думав – дав усе, що він просив. І наповідає:
– Дивися, парубче, чимскоріше повертайся з сонцем…
Як вивели білого коня і хлопець сів на нього, мишка вабігла під сідло. Цар побачив це й подумав: «Цей робить не так, як інші».
Пустилися в дорогу. Мишка вилізла з-під сідла і каже:
– На третій день доїдемо до одної води. Через воду буде міст, але мостом ходить шаркань[1] із сімома головами. Далі йти не можна, треба вбити шарканя…
На третій день дійшли до моста. Парубок сказав солдатам:
– Тут будемо ночувати. Сідайте край дороги і відпочивайте.
Коли настав вечір, він наказав одному солдатові:
– Ти цієї ночі не сни, а вартуй. Як піду на міст, ти зачерпни в погар[2] води й дивися: коли вона почне кипіти – знай, мені біда! Зразу виходь на міст…
Переможець вирвав дошку на мості, заліз під міст і чекає… Раз о дванадцятій годині чує: далеко щось іде, аж земля трясеться.
Приїхав шаркань на коні, а кінь на мості став і далі не йде. Шаркань розсердився:
– Чого ти став?.. Знаю, що немає коня над тобою, а пана наді мною! Може, Парубок-Переможець десь близько і хотів би зі мною поборотися?
Хлопець вискочив з-під моста і закричав:
– Ось я тут! Як хочеш – рубатися шаблями або розщибатися?
– Рубатися шаблями!
І почали битися. Переможець зрубав шарканеві всі голови, відрізав кінчик язика з кожної голови і сховав. Коня шарканя подарував солдатам…
Їдуть далі. Через три дні доїхали до другого моста. По дорозі мишка розповіла хлопцеві що і як робити. Сказала, що другий шаркань – з дванадцятьма головами.
Коло моста стали, і Переможець послав солдатів на правий бік дороги відпочивати. Сам відірвав дошку, заліз під міст і сховався – чекає.
Опівночі чує: земля трясеться і сильний вітер знявся. Прискакав на коні шаркань з дванадцятьма головами. Його кінь на мості зупинився. Шаркань сердито крикнув:
– Що з тобою, коню? Ти ніколи піді мною не ставав? А може, тут Парубок-Переможець? Чув я, що вже мого брата знищив. Айбо я його уб’ю!
Парубок вискочив з-під моста:
– Ей, ти, шарканю, не хвалися напеоед!.. Як хочеш – рубатися чи розщибатися?
– Рубатися шаблями!
І почали рубатися Так рубалися, що аж вітер віяв. У три години ночі Переможець відрубав шарканеві всі дванадцять голів, відрізав кінці язиків і сховав.
Їдуть далі… По дорозі мишка розповіла, що буде далі:
– Приїдемо на третій міст. Тим мостом ходить найстарший шаркань, який уже має двадцять чотири голови. Будь дуже обережний…
Через три дні доїхали до третього моста. Парубок сказав солдатам:
– Тут будемо відпочивати. Сідайте собі на правий бік дороги…
Сам задумався. Питається від нього солдат:
– Що ти задумався?
– Тут є над чим думати…
– Не журися… І я допоможу.
– Добре… Дивися, аби не заспав. Візьми погар води і постав коло себе. Коли вода почне кипіти, спіши до мене.
Відірвав хлопець з моста дошку, заліз під міст, чекає.
Опівночі чує: страшний гуркіт, земля дрижить, вітер віє. їде страшний шаркань із двадцятьма чотирма головами. На мості його кінь раптом зупинився. Шаркань на нього розізлився:
– Ей, пси би з тебе м’ясо їли! Чого став? Знаю, що немає коня над тобою, а нема пана наді мною! Може, Парубок-Переможець десь тут поблизу? Чув я, що вже двох моїх братів знищив. Айбо його вб’ю я!
Парубок вискочив з-під моста:
– Не хвалися наперед!.. Як будемо битися – шаблями рубатися чи розщибатися?
– Рубатися!..
Почали рубатися. Аж вітер віє і ліс шумить… Три години б’ються. Парубок зрубав шарканеві вже двадцять голів і геть змучився… Вода в погарі почала кипіти. Солдат схопив шаблю, побіг на міст і допоміг зрубати ще чотири голови…
Поїхали далі. Приїхали до одного коваля, в якого було сімдесят сім помічників. Переможець зайшов у кузню і попросив старшого майстра, щоб зробив йому шаблю, бо з його старої шаблі тільки одна ручка залишилася.
Каже майстер:
– Я би вдячно викував тобі нову шаблю, але як мої пани увидять тебе, то згублять нас обох.
– Твоїм панам уже давно ворони очі виклювали,– сказав парубок і розповів, що з ним трапилося в дорозі.
Тоді коваль погодився зробити нову шаблю.
– Я пошлю свого майстра до Чорної гори, щоб довідався, чи живуть ще мати і жінки шарканів… Ей, Митре! – покликав коваль майстра.– Збирайся на Чорну гору… Зробишся комаром і підслухаєш, що там говорять.
Митро зробився комаром і полетів на Чорну гору. Чує розмову. Каже жінка молодшого шарканя:
– Згубив Парубок мого чоловіка, айбо уб’ю я його!
– А як ти його вб’єш?–запитують інші.
– Коли він буде йти по сонце, я зроблюся красною косицею. Він, молодий і дурний, захоче мене вирвати.
І тільки доторкнеться – одразу загине.
Інші дві жінки кажуть:
– Якби він був розумний і махнув шаблею навхрест – то косиця би розсипалася.
Говорить жінка середущого шарканя:
– Ти його не уб’єш, а я його уб’ю!
– Як ти його уб’єш?
– Я зроблюся криницею. А Парубок захоче напитися води. І як тільки нап’ється – одразу загине.
– Якби він був розумний, махнув би шаблею навхрест – і криниця пропала би,– кажуть на те інші.
Заговорила й жінка старшого шарканя:
– Ніхто з вас не уб’є його, тільки я його уб’ю!
– Як ти його уб’єш?
– Напущу велику спеку і поставлю при дорозі корчму, в якій буду продавати пиво. Солдати, розгарячені, зайдуть випити пива і всі загинуть…
Тоді заговорила до них стара мати.
– Ви його не згубите… Згублю його я!
– А як ви його згубите?
– Я пущу одну губу землею, а другу – небом і з'їм його!
Всі три крикнули:
– Якби він був не дурний та взяв вас за язик і потім до коваля, та щоб коваль викував із вас чорну кобилу, то на ній би хлопець дістав сонце.
Митро все записав собі й записочку приніс старшому майстрові. А коваль передав її Переможцеві.
Коли нова шабля була готова, рушили в дорогу. Не від’їхали далеко, бачить Переможець: край дороги росте красна косиця. Солдати хотіли зірвати її, але він махнув навхрест шаблею – й косиця пропала.
Їдуть далі. Дивляться – криниця. Усі побігли до криниці, але Переможець махнув навхрест шаблею – і криниця щезла.
Їдуть далі. Бачать: стоїть красна корчма, і з вікна дівчина кличе:
– Солдати, ходіть випити свіжого пива!
Та Парубок закричав:
– Нікуди!
Махнув навхрест шаблею – і корчма розпалася на порох…
Їдуть далі. Бачать щось страшне: одна губа тягнеться по небу, а друга землею і з рота б’є полум’я. Переможець прискочив, схопив за язик і потягнув потвору в кузню. А ковалі почали кувати й викували з неї чорну кобилу…
Парубок сів на кобилу і пішов по сонце.
Дістав сонце і приніс цареві. І появилося у всій державі світло.
Старий цар скоро помер, а Парубок-Переможець узяв собі за жінку його доньку і став царем.
І всі добре жили, доки не порвалися їм жили, а наші не подужали.
[1] Шаркань – змій [2] Погар – склянка