Син хана вирішив оженитися і вирушив шукати собі наречену. Багато міст і сіл обійшов, у багатьох оселях побував. На своєму шляху він натрапив на невеличкий будиночок, біля якого поралася дівчина, збираючи хмиз. Хан-заде[1] увійшов на подвір’я і зупинився перед дівчиною. Помітивши незваного гостя, юнка здивовано промовила:
– Нехай Аллах захистить цей безвухий дім!
Хан-заде здивувався, зачувши слова дівчини. Хіба можуть бути вуха в будинка? Він лиш запитав, чи вдома батьки дівчини, на що та йому відповіла:
– Батько пішов у поле землю перевертати, мати пішла з однієї робити дві. Та і я не сиджу склавши руки – готую страву, в якій п’ятеро опадають на дно, п’ятеро зверху плавають.
Нічогісінько не зрозумів хан-заде і, попрощавшися з дівчиною, пішов собі далі. Йшов він, ішов і зустрів на березі озера старого чоловіка, який орав своє поле. Старий зупинив коня, залишив плуг, підійшов до подорожнього, привітався і запитав, що привело юнака в їхнє село. Ханзаде сказав старому, що шукає собі наречену, розповів про сільську дівчину, про її дивну мову. Старий усміхнувся, похитав головою:
– Ой, синку, зміст мовленого дівчиною дуже простий! Вона вирішила тебе випробувати, наскільки ти кмітливий. А ти вуха розвісив… Зміст її слів простий: дім без вух – це дім без собаки. Був би в дворі собака, ти б не зміг увійти тихцем. Землю перевертати – це значить орати її. Глянь, який слід за моїм плугом. Залишилась перевернута скиба. Про матір вона сказала так тому, що в них повинна отелитися корова, і мати пішла в хлів приймати в неї телятко. Була одна корова – стало дві. Ну а щодо страви, то дівчина варила квасолевий суп. А з квасолі, як відомо, половина під час варіння осідає на дно, а друга половина спливає наверх. Ось тобі вся хитрість…
Хан-заде вирішив припинити пошуки нареченої і повернувся до свого палацу. І чим більше він думав про дівчину, тим більше вона подобалась йому. Одного разу він покликав до себе найрозумнішого візира і запитав:
– Що сталося з шістьома?
Візир дуже здивувався. Йому навіть здалося, що хан-заде не зовсім при своєму розумі після тривалої мандрівки:
– Хто ці шестеро? Як їх звати?
– Але ж ви вважаєтесь найрозумнішим візиром у ханстві! – усміхнувся хан-заде. – Найрозумнішим і найкмітливішим. Якщо ви не можете здогадатися, хто ці шестеро, поїдьте в невеличке село на самісінькому краю нашого ханства, там в маленькій хатинці живе красива дівчина, от і запитайте у неї. А заодно дізнайтесь, як її звати.
Спантеличений візир, не зволікаючи, вирушив у дорогу. Минув день, другий… На третій день він дістався до того села, куди дорога пролягала повз озеро, на березі якого старий орав своє поле. Помітив візир старого та й вирішив розпочати з нього:
– Доброго дня, чоловіче! Бог тобі в поміч. Що ж це ти зробив з шістьома?
Старий навіть не здивувався. Зупинив коня, відповів на привітання і ось що додав:
– Шістьох тягнув-тягнув, але до дванадцяти розтягнути не зміг. Схили гір потом покрились, низини туман заслав, млин молоти перестав. Дуже кепсько мені стало…
Довго розмірковував візир над змістом цих слів, але так і не докопався до суті. От і змушений був попросити старого пояснити, що означають ці слова. Старий розсміявся, похитав головою:
– До чого ж ти, виявляється, безголовий. Такої дурниці не зрозумів. Тут нещодавно приїжджав один, такий же дурний, як і ти…
Візир зрозумів, що старий каже про хан а-заде. Зрозумів і зрадів: «Ну, стривай, хан-заде! Я покажу тобі, як знущатися зі старого візира».
– Поясни мені, чоловіче, зміст мовлених тобою слів і я за кожне з них дам тобі по п’ять золотих!
Старий узяв із рук візира гаманець із золотом, додавши при цьому:
– Звичайно, розум, куплений за золото, це ще не розум, але замислитися змусить. Шестеро, про яких ти запитуєш, – це шість місяців. Шість місяців я працював, а плодів моєї праці на дванадцять місяців не вистачило. Старий я став: мої сиві скроні покрив піт, очі туман почав застилати. Мій млин – поріділі зуби – з твердою їжею не справляється, тому й сил малувато. Кепсько мені стало…
Подивувався візир розуму старого орача. Спитав у нього:
– Скажи мені, чоловіче, а чи не проїжджав тут нещодавно молодий хан-заде?
– Проїжджав. Він з дочкою моєю Тесліє один раз порозмовляв, і йому цього вистачило. Довелося мені навчати молодого хана-заде розуму…
Повернувся візир у палац, а хан-заде й запитує його, чи дізнався він, як звати найрозумнішу дівчину в селі.
– Дізнався, – відповів візир, – звати її Тесліє.
– А хто батько її?
– Батько її – той старий орач, котрий навчав вас розуму, – відповідає візир.
Почервонів хан-заде, ухопився за руків’я кинджала та вчасно втримався і, отямившись, сказав:
– Візьми необхідні подарунки і завтра ж їдь у село до старого. Скажи йому, що я хочу оженитися на його дочці, хочу ощасливити її, зробити її господинею, окрасою нашого палацу.
Наступного дня візир поїхав сватати дочку старого орача. Минув день, другий… На третій день дістався він до села, заїхав у двір, поклав біля ніг здивованого старого багаті подарунки і сказав:
– Хан-заде вирішив ощасливити тебе і твою сім’ю. Він хоче, щоб ти став його тестем…
Старий здивовано похитав головою, задумався. І ось що відповів візиру:
– Давайте запитаємо в дочки. Як вона вирішить, так і буде.
Покликав старий дочку. Вийшла дівчина з хати, поклонилася батькові, поклонилася гостеві. Візир, вражений її красою і поставою, сказав:
– Нещодавно у вас в гостях побував молодий хан-заде. Відтоді він втратив розум і спокій… Він шле вам багаті подарунки і хоче ощасливити вас…
Дівчина поклонилася батькові й мовила:
– Батьку, від повного до пустого я не піду. Від пустого до повного полечу птахою! – сказала і пішла в хату.
Спантеличений візир запитав у старого:
– Що сказала твоя дочка? Вона погодилася вийти заміж за ханського сина?
Старий почав пояснювати візиру:
– Вона сказала, що від повного до пустого не піде. Не піде до того, в кого повно багатства, а розуму не вистачає. Коли б він був бідний та розумний, сама б до нього птахою полетіла…
Нічого не відповів візир старому. Скочив на коня і помчав геть. Йому дуже хотілося швидше побачити вираз обличчя молодого хана-заде після того, як перекаже йому слова найрозумнішої, найвродливішої дівчини в селі.
[1] Хан-заде – буквально «ханів син».