Був один багатий чоловік, а у того чоловіка був один одинець син. А той був великий транкалув. Його отець дуже журився, на кого останеться його багатство по його смерті. Раз прийшло йому на гадку взяти на пробу свого сина – мутула. Ось каже йому:
– Сину, іди до овець та вибери найбільшого барана, прижени додому.
Його син скоро пішов, вибрав найкращого барана та пригнав додому.
Тоді каже йому няньо:
– Веди сього барана на ярмарок, там продай але і гроші за барана візьми, та й барана прижени мені назад додому.
І так узяв барана та пішов на ярмарок до найближчого вароша. Ідучи, увидів в одному селі дівку на вулиці, що продавала яблука. Ся його запитала, куди гонить барана. А він каже:
– Веду на ярмарок. Дівка каже:
– Продай його мені. Він каже:
– Я такий наказ маю од няня: і барана продати, і за барана гроші взяти, та й барана додому назад пригнати. А дівка йому каже:
– То велике діло – і гроші взяти, та й барана додому гонити.
І стала думати, та й каже йому:
– Та я його куплю, що просиш?
– Та прошу два срібних.
Дівка витягла два срібних та подала легіневі. А барана взяла, обстригла, руно зняла, а барана йому передала, аби гонив додому. Тепер леґінь весело вернувся із бараном та й із грішми додому. І каже своєму вітцю:
– Ну, няню, то я продав барана.
– А де гроші?
Він скоро витяг гроші і каже:
– Тут.
– А баран де?
– Баран на дворі.
Старий, не вірячи, вийшов із хати і, чудуючись, увидів обстриженого барана. Кличе він бабу та каже:
– Ну, видиш, жоно, із нашого мутула буде чоловік. Баба каже: – Ой, діду, я не вірю, аби з його розуму стався сей ярмарок.
І звідують його, як він і з ким ярмаркував. А мутул сказав по правді про дівку. Старі зачали радитися і приду мали відшукати ту дівку. І кажуть:
– Сину, чи зумів би ту дівку найти?
– Як би ні?
– То йди та й клич її до нас. Мутул пішов. А там було три сестри однакові. І каже їм:
– Мене послав няньо, аби одна ішла до нас. Старша швидко убралася, і пішли обоє до старих. Там уклонилася їм. Старі звідують дівку, чи була би їм невісткою. Вона каже:
– Чому ні?
Тоді старий мовить:
– Ану, донько, ходи за мною у комору. Пішли у комору, старий розкрив котел, повен срібла, і каже їй:
– Донько, та що би ви робили з тими грішми, якби на ваші руки перейшли? Вона каже:
– Добре би ми робили, бо за гроші купили би молодому та й собі красні плаття. Слуги та й служниці держали би до роботи, а самі би гатчовали на їх роботу.
Старим не полюбилася ся бесіда і відправили її додому. Каже старий сину:
– Іди за другою дівкою, бо се не та, що барана купувала. Пішов за другою, там каже:
– Казав няньо, аби прийшла одна до нас. Тоді молодша взяла й пішла. А старі показували їй своє багатство, надослід і котел з грішми. І звідується її старий, чи ала би з чого жити, якби його невісткою була. А вона каже:
– Я б за це срібло зробила другу, нову хату, таку. як у нашого журата. Та й бричку, та й коні такі купила б. А вашому сину каву би давала пити.
Старі не далюбйли і оеї бесіди, одправили додому. Посилають сина за третьою дівкою. Пішов і каже;
– Я пийщов за тією, отра купила барана. Тоді згодилася та:
– Ну, то йду я!
Ся умна дівчина була. Як прийшла у хат, красно поклонилася. Старі запитали її, чи буде їм нвісткою. А вона ласкаво відповіла: – Як бог хоче та й ви, то можу бути.
Старі її бесіду полюбили. Повели її у комору, показали котел, повен срібла. Каже старий:
– Люба донько, а чи мала би з моїм сином сих грошей досить?
Тоді вона каже:
– Лиш так було досить, якби ми по одному брали, а замість того по два клали у котел.
Се слово старі дуже полюбили і так сю дівчину за сина взяли.