Жили колись в одній хатці курка, качка й миша. Розжилася десь курка трохи пшениці, принесла додому й каже радісно:
– Роздобула я пшениці, треба борошна змолоти. Хто до млина понесе?
– Я не понесу! – озвалася качка.
– Я теж не понесу! – відказала миша.
Узяла курка пшеницю, віднесла до млина, висипала в ківш, змолола.
– А хто понесе борошно додому? – питає.
– Я не понесу,– закрякала качка.
– І я не понесу,– запищала миша.
Довелося курці самій борошно додому нести.
– Хто тісто міситиме? – спитала вже в хаті.
– Я не міситиму,– прокрякала качка.
– І я не міситиму,– пропищала миша.
Курка й тісто замісила.
– Хто нарубає дров і в танурі[1] розпалить? – спитала приятельок.
– Я не рубатиму! – крякнула качка.
– І я не рубатиму! – писнула миша.
Курка нарубала дров, напалила в танурі й питає:
– Хто коржі в танур садовитиме?
– Я не садовитиму! – одказує качка.
– І я не садовитиму! – каже миша.
Посадила курка коржі, й Удалися вони на славу: рум’яні, пухкі, запашні. Порозкладала їх на дастархані й питає:
– А хто коржі їстиме?
– Я їстиму! – похопилась качка.
– І я їстиму! – підскочила миша.
– Ні, ви не працювали, а хто не працював, той і харчів не надбав! – мовила курка і не пустила ледарів до дастархана.
[1] Танур – глиняна піч, виготовлена гончарним способом у вигляді великого горшка, що в ній печуть хліб.