Жила собі дівчинка Катя, у неї була мама. Катя ляльками бавилася, мама малюнки малювала. Різні малюнки: і квіточки, і кружальця, і зірочки. А за тими малюнками на великій фабриці тканини розфарбовували: і сатин, і ситець, і блискучий шовк. Ось і на Каті веселе плаття в зелених колечках, що мама намалювала.
Сидить Катя, ляльку гойдає і дивиться на маму. А мама сьогодні не така, як завжди: що не намалює – усе перекреслить, відкине.
– Мамо, чуєш, мамо, – запитує Катя, – чому це ти сьогодні на папір сердишся, рвеш його, кидаєш?
– На себе я серджусь, а не на папір, – відповіла мама. – Мені треба до ранку три малюнки зробити: для платтячка, хусточки й фартушка. Хочемо до свята в дитячий будинок подарунки послати. І треба, щоб малюнки веселі вийшли, малят потішили, а в мене сьогодні щось не виходить.
Хотіла мама знову до малюнків узятися, та навіщось покликала її сусідка.
– Ти ж, Катю, не пустуй, – сказала мама, – я скоро повернуся.
Сидить Катя, жде маму, занудьгувала, очі злипаються. Раптом чує – хтось за вікном пищить:
– Ой холодно, замерзаю!
– Зажди, не замерзай, – говорить Катя. На стілець злізла, кватирку одчинила.
Влетів горобчик, по столу застрибав, крильцями махає, ніжкою об ніжку тре:
– Ну й холоднеча! – говорить.
Катя крихтами його нагодувала, молоком напоїла й чемно запитує:
– Чи нагрілися ви, горобчику?
Уклонився ввічливо горобчик:
– Нагрівся, дівчинко, нагрівся, люба. А чому ти така сумна?
– Ох, – зітхнула Катя, – у нас із мамою лихо трапилось.
І розповіла, що у мами малюнки ніяк не виходять.
– Що ж, цьому лихові я зможу зарадити, – весело сказав горобчик, – розстеляй папір.
Умочив праву ніжку в червону фарбу, ліву – в зелену, в дзьоб синьої набрав і почав на папері вистрибувати. Там крапку поставить, там риску, там кружальце намалює.
Дивиться Катя, – от так малюнок вийшов! Яскравий та веселий, усім дітлахам сподобається.
– Ну, – сказав горобчик, – розстеляй другий аркуш. Почав він для хустки візерунок малювати повільніше, одним дзьобом. Дивиться Катя – все більше дивується.
– Ви, напевне, гороб’ячий художник? – з повагою запитує вона.
– Угу, – мугикнув горобчик: дзьоба він розтулити не міг, бо розлив би фарбу. Закінчив роботу, Катя навіть у долоні заплескала од радості – такий малюнок вийшов гарний. Яких тут тільки квітів не було! І незабудки голубі, і мак червоний, і ромашки білі, і дзвіночки сині – усі у віночок сплетені та так гарно намальовані, що надіти на голову хочеться.
– А тепер іще фартушок, фартушок намалюйте, – просить Катя.
І знову швидко застрибав на папері горобець, весело цвірінькаючи:
Скік, скік, та ще скік
Через поле по той бік.
Там є річенька й гайок,
Через річеньку місток.
А на ньому два шпаки
Танцювали залюбки.
Так і намалював: і ліс, і поле, і річку, і місток, а на ньому два шпаки танцюють – ой же й смішні!
– От, а тепер мені додому час, – говорить горобчик. – Спасибі тобі, дівчинко, що зогріла й нагодувала.
– І вам, горобчику, спасибі, – говорить Катя, – дуже ви добре малюєте.
– Виростеш, дівчинко, і ти станеш добре малювати, – відповів горобчик, – люди на твої малюнки дивитимуться й радітимуть.
Одчинила Катя кватирку, і горобчик вилетів. А вона стала ляльку заколисувати та й незчулась, як сама заснула. Прокинулась, дивиться – мама над нею схилилася, ковдру поправляє.
– Мамо, ти бачила, які хороші малюнки горобчик для малят намалював? – запитує Катя.
– Який горобчик? – здивувалася мама.
– Та гороб’ячий художник, – відповіла Катя. Схопилася вона з ліжка, щоб показати мамі малюнки, і побачила на столі чистий папір.
– Ой, де ж вони поділися! – заплакала Катя. Розповіла вона крізь сльози, як горобчика зогріла і які він малюнки намалював.
– А може, це все тобі наснилося? – запитала мама.
– Ні, ні, – ще дужче заплакала Катя, – був тут він, малював!
– Ну, не плач, – говорить мама, – лягай спати, а вранці пошукаємо.
Прокинулась другого дня Катя, дивиться, мама сидить за столом, малюнки розглядає.
Катя підбігла до столу і одразу їх упізнала.
– Точнісінько такі горобчик намалював! – скрикнула вона радісно. – Бач, а ти мені ще не вірила, мамо!
– Значить, схожі? – усміхнулась мама, погладжуючи Катю по голові. – Можливо, твій горобчик і не помилився – виростеш і станеш художником.