Було, де не було, був один торговець, який звався Гирек. Мав доньку і сина.
Одного разу взяв хлопця до міста, щоб і він привчався до торгівлі. А дівчину залишив дома, аби продавала.
Через день донька продавала, а вночі боялася сама дома спати й пішла до свого батечка[1] – попа. А піп був нежонатий. Дівчина трохи випила, поїла і лягає спати. Та піп почав чіплятися до неї – спання не було.
На другий день дівчина знову продавала, а увечері пішла до свого батечка. Думала собі: «Учора напився й біду городив, а сьогодні, ачей, не буде». Але піп почав знову чіплятися до дівчини. Вона скочила з ліжка, відчинила вікно і втекла. Прибігла у крамницю, скорчилася між міхами й дочекалася дня.
А піп напудився, що дівчина про все розповість батькові – його кумові. І що собі надумав ? Переказав Гирекові в місто, що його донька стала безпутницею.
Гирек, як це почув, сказав своєму синові:
– Сину, нараз вертайся додому… Передай своїй сестрі мою вітцівську волю: доки я приїду, щоб її ноги там не було!
Хлопець прибіг додому. Зайшов у крамницю і бачить: усі товари продані, гроші лежать у касі. Сестра дуже рада, що їй так добре повелося. Та брат глянув на неї й заплакав. Питає сестра:
– Брате, чого ти плачеш?
– Як мені не плакати, коли нам сказали, що ти все з крамниці пустила за вітром, а сама гуляєш. Бачу, що це неправда. Та що маю чинити, коли нянько наказав, щоб ти дома його не чекала.
– Ну, не журися, братику. Це ми легко зробимо.
Дівчина одяглася, наділа на палець діамантового персня, обцілувала брата і пішла.
Не так то швидко йшло, як у казці кажеться, але час минав. Заблукала дівчина у хащі. Йде, йде й одного разу побачила серед хащі блиск. Підійшла ближче й бачить: якась огороджена хижка. Зайшла, а в тій хижці сидять дід і баба. Дівчина поклонилася:
– Добрий вечір, старшинко!
– Добрий вечір, донечко…
– Чи могла би я у вас переночувати?
– Ночуй, ночуй. Тільки майже нічого не маємо дати тобі їсти. Є, правда, трохи чиру[2], то хіба засьорбаєш.
Дівчина поїла й лягла спати.
Ранком дід зібрався на роботу, взяв на руку пилу та сокиру – десь недалеко було місто, і дід ходив пиляти панам дрова. Дівчина питає:
– Куди ви, дідику, йдете?
– Ой дорога донечко, йду в місто заробити на жменю муки.
– Лишіть свою сокиру і пилу. Візьміть оцей перстень і продайте – будете мати красні гроші.
Дід дивиться на перстень і думає:
– Та це я продам легко!
І пішов у місто. Зайшов до одної крамниці й питає:
– Пане Германе, чи купите обручку?
Той оглянув персня і сказав:
– Не можу я купити цю обручку – хоч би продав увесь крам, що маю. Ідіть до другого торговця.
Дід зайшов до другої, більшої крамниці. Торговець подивився на дорогого персня й каже:
– Не маю я грошей заплатити за таку обручку… Йдіть і спитайте в того, чия це обручка, міг би я за неї заплатити і грішми, і крамом? Але щоб відповідь була законна – на письмі.
Старий прийшов додому і передав дівчині, що казав торговець. Дівчина написала, хай торговець заплатить грошима, скільки має, а решту – всяким крамом.
Дід приніс картку торговцеві. Той дав йому всі гроші, наважив і наміряв краму. Дід привіз додому багато возів усякого добра.
Так дідо й баба забагатіли і красно живуть.
А в тому місті жив молодий Цар, Одного разу з військом він вийшов на маневри. Та заблудився у хащах і натрапив на дідову хижку. Зайшов і питає:
– Дідику, чи можна би у вас переночувати?
– Чому ж ні? Ночуйте.
Дівчина погостила молодого царя і його офіцерів.
Ранком вони зібралися й пішли. Але дівчина впала цареві в око. Думає собі: як би її взяти до себе в палац? Пішов до циганки-ворожілі порадитися. Вона підготувала йому паленки і каже:
– Як дівка з цього вип’є, то за цілу добу не пробудиться, й повезеш її.
Цар одягнувся лісником і пішов у хащу. Вдав, ніби заблудився, і припрошується на ніч. Дід і баба прийняли його. Дали йому вечерю, а він каже:
– Хочу і я вас пригостити – маю добру паленку.
Налив дідові, бабі й дівчині. Як полягали спати, так міцно заснули, що він узяв дівчину й поніс…
Приніс її до себе і положив на постіль. Коли скінчилася доба, підійшов до дверей і дивиться крізь ключову дірку. Дівчина підвелася і сидить на постелі. Тоді він відчинив двері. А вона на нього закричала:
– Песій сине, з якого добра ти викрав мене?
Молодий цар її обняв, обцілував і каже:
– Я тебе не взяв на посміх, я тебе хочу за жінку.
Повінчалися, посвадьбували, живуть добре.
Народився в них хлопчик – на голові має три золоті волоски.
Та раз цар одержав телеграму, щоб під двадцять чотири години став з військом на границі. А тоді було не так, як нині: цар мусив іти сперед свого війська.
Зібрався він з військом на границю, а двом міністрам наказав:
– Бережіть мою жінку, як очі в голові!
Та міністри й самі спокусилися на красну царицю. Уночі зняли стражу і ступили до її кімнати. Один наперед, а другий за ним. Цариця була сильна: коли ударила міністра, попухли в нього губи від її руки, а не від поцілунків. Вискочив з кімнати, і зайшов другий. І той так походив.
Радяться міністри, що тепер робити. Бояться царя. І наказали кучерові, щоб запрягав коні. Положили царицю з дитиною в закриту кочію[3] і везуть десь до води – втопити. Уже настав вечір, а міністри з нею й не думають вертатися додому. Цариця зрозуміла, що вони хочуть учинити, вискочила з кочії – і в хащу.
Міністри ходять лісом, шукаючи її, але ніяк не можуть знайти. А цариця з малою дитиною сховалася в дуплі. Переночувала там, а другого дня натрапила в лісі на якогось діда. Перебула в нього пару днів і думає собі: «Нічого тут не висиджу, йду я геть по світу. А дитину лишу до часу в цього діда».
Зібралася і йде. Прийшла до другої держави. Побродила в місті й зайшла до цигана:
– Чи вмієш, циганине, стригти по-солдатськи?
– Умію,– каже циган.
– То пострижи мене.
Коли її постриг, попросила, щоб купив гусарську одежу. Циганин купив. Коли вона переодяглася – не було на світі гарнішого легіня! Мала ще трохи золота і послала цигана купити коня. Сіла на коня і поскакала на те поле, де йшла велика битва.
Царське військо зразу почало перемагати.
Коли було вже по війні, цар почав казати, що якби не молодий гусар, може би, й не виграли війну. І наказав привести того гусара, щоб його нагородити. Але коли поздоровляв гусара, то придивився і впізнав, що це–його жінка. Обцілував її і розпитав – як сюди потрапила. І вона розповіла, що з нею хотіли зробити міністри. Цар наказав їх розірвати кіньми.
Потім цар і цариця привезли від діда свого хлопчика і жили щасливо.
[1] Батечко – хрещений батько [2] Чир – страва з кукурудзяної муки [3] Кочія – карета