Квак, Крик, Брек – Врублевська Валерія

Сердешна пані Жабка була претовстезною тітонь­кою у завше однаковій теміно-зеленій сукні – наче всипаній покришеними сухарями.

Очі в неї круглі і витріщені, мов намистини.

Вона часто сердилась, а надто на своїх непосид- синів, веселих розбишак і пустунів, трьох зелених жабенят. Тільки й чути, як вона їх гукає: Квак! Крик! Брек! А вони – витівники і баламути на все болото.

Заводіякою завжди найменший – Брек. Його ко­ротенькі шортики, картата каскетка на голові з’явля­лися в найнесподіваніших місцях. Не те щоб чинив усе зле, але завдавав дорослим жабам клопоту ще й клопоту.

Старший Квак і середульший Крик були йому до пари і вельми любили битися. Вони могли борюка­тися вдень і вночі, уранці і ввечері. І для того їм зовсім не бракувало причин. Тільки-но Крик ско­са гляне на Квака, як той зразу ж одважує братусе­ві ляща.

Якось пані Жабка зібралася на ярмарок, а щоб Квак, Крик, Брек не накоїли шкоди, взяла їх з собою. На радощах Квак перечепив своєю довгою кри­вою лапою Крика, той заораїв носом, та встиг брик­нути Квака по спині. Квак не подарував і зчинився шарварок. Брек на все те не зважав і знай наванта­жував кишені штанців своїм добром: шматком воло­сіні, якимось заіржавілим гачком, великою грудкою цукру.

Коли пані Жабка нагодилася до діток, ті ста­ранно займалися своїми справами: Квак дубасив Крика, сидячи на ньому верхи, Брек нишпорив скрізь, вишукуючи, що ще можна покласти в кишені. Пані Жабка схопила в одну лапу комір Квака, в другу – комір Крика і так ляснула їх лобами, що двоє роз­бишак якусь мить навіть перестали хапати один од­ного за петельки. Пані Жабка суворо глянула на сво­їх принишклих дітей і наказала:

– Квак! Крик! Брек!

Жабенята миттю вишикувались за матір’ю і чіт­ким строєм рушили на ярмарок.

Незабаром вони вийшли на зелений пагорбок, від якого вже було зовсім близенько до ярмарку.

– Добрий день, пані Жабко, добридень, дітки!– почули вони чиєсь лагідне жеботіння.

– Привіт, привіт тобі, Веселий Струмок!– друж­но вигукнуло сімейство.

– Куди це ви так поспішаєте?

– На ярмарок, – зупинився біля нього Брек, хоч мати з Кваком і Криком чимчикували далі.

– О! – вигукнув Веселий Струмок. – Я ніколи не був на ярмарку, мабуть, там дуже цікаво?

– Не знаю, –скривився Брек, – я вперше чала­паю туди. І скажу відверто, – мені вже набридла до­рога.

– Послухай, Брек, – попрохав Веселий Струмок, – може, ти зустрінеш там мого приятеля Літ­нього Дощика, скажи йому… – і Веселий Струмок щось прошепотів на вухо Бреку.

– Буде зроблено! – відповів Брек, підморгнув Веселому Струмкові і помчав навздогін за своїми.

Ярмарок аж кипів. Гамір, буяння барв осліпили і поглинули жабенят. Вони навіть забули пустувати.

– Постійте тут, – наказала пані Жабка, – я схо­джу до Мухоловки і принесу вам солоненьких мух.

– Ура! – підстрибнули жабенята. А потім за­ходилися розглядати, що воно за диво, отой яр­марок.

Я вас полишаю, – поважно мовив братам най­менший – Брек, – маю справу до одного знайомого.

– Подумаєш, – відкопилив губу Квак. – Од гор­шка два вершка, а туди ж. Діло! Я теж не буду тут стовбичити.

– Я з тобою, – заявив рішуче Крик. Вони зник­ли в натовпі.

Брек тим часом допитувався, чи не зустрічав хто, бува, Літнього Дощика. Ніхто вже давно його не ба­чив, і Брек майже втратив надію допитатись.

Нарешті Брек зупинився біля маленької довго­хвостої Мавпочки, котра торгувала бананами.

– Чи не бачили ви десь тут Дощика, – з остра­хом звернувся до неї Брек.

– Ні, я нетутешня! – відповіла Мавпа, пильно стежачи за Бреком. Вона приїхала здаля і не знала ще тутешніх звичаїв.

– Запитай краще в неї, – кивнула вона на стару Синицю в окулярах, що торгувала черешнями. Бі­ля неї юрмилася черга. Синиця насипала черешні в кульок, але щоразу нахилялась під прилавок.

Чого це вона поклони б’є? – замислився Брек. Він тихенько став у Синиці за спиною і побачив, що та до спілих черешень досипає гнилих і висхлих.

Чесному Бреку це не сподобалось. Він тихцем підліз до Синиці і наступив довгою лапою на край ящика. Ящик перекинувся, і зіпсовані черешні, на­повнюючи повітря гнилизною, покотилися до ніг по­купцям. Горобці зняли страшенний ґвалт, хтось тягнув Синицю до Ховраха, який наглядав за поряд­ком, а задоволений Брек помандрував далі.

– Кому морквочку? Солоденьку, молоденьку? – вигукував довговусий Заєць.

– Капуста, щойно з грядки! – мекав на весь ба­зар Баран.

– Новинки техніки! Останнє слово науки! – няв­кав Кіт. – Мишоловки без приманки! Дешево і на­дійно!

Такі шибеники, як Квак та Крик, хутко призви­чаїлися до ярмарку і потихеньку вже тягали зерня­та в Горобця, смакували свіжі мухи біля великого чорного Павука. Потім, як завжди, затіяли сварку з бійкою. Поки не схопив їх за шкірку Заєць, якому сьогодні кепсько торгувалось.

– Віддайте їх Буслові, – промекав Баран.

– Він їм покаже, де раки зимують, – міркував Кіт.

Жабенята ніскільки не злякались, бо добре зна­ли, де зимують раки. У воді вони часто бачили хатку Рака-саімітника.

І тої ж миті вони угледіли перед собою довгі чор­ні лапи.

– До мене гості? – прошипів Бусол.

– Дивись! – штовхнув Крика Квак.

Квак уже хотів оддати йому стусана, але зняв очі догори і закляк. На тоненькому дротику в Бусловому ларку висіло безліч висушених жабенят. Та було пізно. Бусол схопив жабенят і кинув їх у темну ко­мірку.

– А тут не так і погано, – огледівся Крик.

А Брек тим часом уперто шукав Літнього Дощу. Раптом угледів він тендітні і сяючі сонячні Промін­чики в широких солом’яних капелюшках, які прода­вали барвисті квіти.

– Чи не бачили ви часом Літнього Дощу?

– Де ж йому бути! У своєму садку. Бачиш, які гарні квіти ми вирощуємо разом з ним?

Промені показали йому дорогу, і Брек попросту­вав далі.

Як тільки він одійшов, до Промінчиків звернувся довгоносий Бусол. Він говорив лагідним, тихим го­лосом.

– Шановні приятелі, чи не змогли б ви допомог­ти в одній справі? У мене є комірка, а в ній дуже сиро, треба її висушити.

– Авжеж, авжеж, – закивали світлими чуприн­ками Промені.

Бусол завів їх у комірчину і закрив за ними две­рі.

– Не висушуйте нас, – раптом почули Промені чиїсь голоси в комірчині. Тоді вони освітили всі за­кутки і в одному побачили двох маленьких жабенят.

– Ах, ось чому попросив нас прийти сюди Бу­сол!– розсердились Промені. їм стало жаль жабе­нят. Шарпнули двері, але дарма.

– Нам пече! – волали Квак і Крик.

– Потерпіть. Ми вас визволимо, – втішали їх Промені.

Брек таки знайшов Літній Дощ і переповів йому прохання Струмка – прийти на Луг і додати Струм­кові сили. Літній Дощ пообіцяв сьогодні ж надвечір допомогти Веселому Струмкові і показав Бреку свій чудовий сад. Дивлячись на квіти, Брек захотів пода­рувати їх своїй мамі, а згадавши про маму, заспішив на ярмарок.

Дострибавши до торгу, Брек опинився біля при­лавка з квітами. Він побачив, що Промені не торгу­ють, а щось балакають, зібравшись тісною громад­кою.

– Що трапилося? – квакнув Брек.

– Велике нещастя! Бусол обдурив двох Проме­нів, попросив їх осушити комірчину, а сам підклав туди маленьких жабенят.

Страшна здогадка майнула в голові Брека.

– І вони висушили їх?

– Ні, ні! Промені пропекли стінку.

– А жабенята?

– Вони залишились там. їм зовсім погано!

– То ж Квак і Крик! – вигукнув Брек. – Пока­жіть, де вони!

А пані Жабка стрибала ярмарком і кликала:

– Крик-Квак-Брек! Квак-Брек-Крик!

– Що це поробилося жабам і жабенятам сьо­годні? – загули горобці. – То цуплять зернята, то га­ласують на весь світ.

– Ота велика Жаба – чаклунка, – сказав Баран Зайцеві. Заєць, не довго думаючи, зібрав моркву й чкурнув додому.

За хвилину вже весь базар гомонів, що пані Жаб­ка – чаклунка, і за те, що Заєць віддав її дітей Бу­слові, вона розтопила його, і він зник у повітрі, як тільки пані Жабка глянула на нього.

Тим часом Промінчики нишком обплели ноги Бусла міцною волосінню, яка була в кишені Брека. А Брек зашморгнув кінець навколо старого Дуба. Бусол тихенько куняв, аж раптом почув скрип две­рей комірчини.

– Рятуйте! Грабують! – зарепетував він і смик­нувся до свого добра. Та де там! Волосінь міцно припнула його до дерева.

Йому тільки й лишалося, що лементувати та ди­витись, як Брек з матір’ю витягали жабенят з комір­чини, як вони цілувалися і раділи, як присягались пані Жабці:

– Ніколи, ніколи не будемо битися й бешкету­вати!

А пані Жабка дякувала Променям за допомогу.

По дорозі додому пані Жабка дозволила своїм діткам скупатися у Веселому Струмкові. Тільки Брек почав розповідати Струмкові про свої пригоди, як прийшов лагідний, теплий Літній Дощ.