Жив колись дуже злий чоловік. Ніяк йому жінка не могла догодити. От прийшов він якось додому з сінокосу та й заходився сваритися.
– Не сердься, – говорить йому жінка. – Давай-но я краще піду замість тебе сіно косити, а ти займайся господарством.
Рано вранці жінка взяла косу та пішла на луку. А чоловік залишився вдома. Спочатку він вирішив збити масло до обіду.
Але тільки-но він почав роботу, як захотілося йому пити, і він пішов до льоху по квас. А поки він наливав квас, чує: до кухні пробралося порося.
Стиснув він у руці корок від діжки, та мерщій побіг догори сходами подивитися, щоб порося не перекинуло масницю.
Прибіг, але пізно: порося вже перекинуло масницю та злизувало вершки з підлоги.
Тут чоловік-господарка згадав, що у нього в руці корок від діжки, та й мерщій до льоху. Прибіг, але пізно: діжка порожня, квас давно з неї витік.
Знову пішов він до маслярні, знайшов вершки та почав збивати масло, щоб встигнути до обіду. Але раптом згадав, що він не напоїв корову, та пішов по воду.
Масницю він вирішив не випускати з рук, тому що по кухні повзав маленький син, який тільки й мріяв, щоб її перекинути.
Закинув чоловік масницю на спину та пішов до криниці.
Але тільки-но нахилився над криницею, як вершки з масниці вилилися йому за комір.
Побіг чоловік на луку, забрав у жінки косу й говорить:
– Вертайся, жінко, додому. Не вийшло з мене господарки.
Люди кажуть, що відтоді він вдома не свариться, а посміхається.